Історія в особах
Є така форма звернення: до всіх, кого це стосується.
До всіх, кого це стосується… До всіх, хто має вдячну пам’ять… До всіх, хто дотичний до дипломатичної історії України і, взагалі, до історії України….
До всіх, хто вважає, що до 30-річчя Незалежності маємо наповнити й цю сторінку становлення держави та державності…
Отже, до всіх!
Може, мені так здається, а може так виглядає реально, що на різних заходах (тепер, правда, переважно, дистанційних, віртуальних) їх організатори послуговуться виступами, коментарями, спогадами одних і тих самих учасників… І згадують, переважно, одних і тих самих осіб зі, скажу делікатно, дуже обмеженого числа країн. Так, дуже важливих країн, так, з держав, які вважаємо стратегічними партнерами… Але..
Оте «але» мене й непокоїть.
Чи не звужуємо штучно за таких підходів коло людей, зацікавлених в Україні? Чи, не віддаючи належне історії, не втрачаємо зв’язок, тяглість подій, скажімо, 30-річної давнини з сьогоденням?
Вже не кажу про те, що спільно, наприклад, з Українською асоціацією зовнішньої політики, Дипломатичною академією імені Г.Й.Удовенка, Інститутом міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, іншими університетами, факультетами, кафедрами до реалізації ідеї могли б долучитися іноземні диппредставництва, інститути, фундації…
А ідея дуже проста: згадати тих дипломатів, хто почав розбудовувати відносини своїх держав з Україною, згадати їх внесок, залучити тих, хто ще є, до активної співпраці…
Тих, хто ще є… Бо час жорстокий, невблаганний.. Згадуючи, наприклад, пана Здіслава Новицького, якому наприкінці 90-х вручав консульську екзекватуру на роботу Генеральним Консулом Польщі у Харкові, маю додати – «світла пам’ять!»…
Не можу не згадати пана Хамфріза з РЄ. І по співпраці в Києві, і в Казахстані, де нас знову звела доля.
І, звичайно, першого генерального консула і першого посла Франції у Києві пана Юга Перне. З ним пережили путч серпня 1991-го, святкували проголошення Незалежності… З цим, без перебільшень, видатним дипломатом мав честь співпрацювати й у Москві…
На жаль, сьогодні не маю контакту з цими Особистістями… А було б цікаво не лише мені!
Свого часу пан Оке Петерсон , і в якості посла Швеції, і представника Ради Європи, був дуже активним та результативним у Києві…
Так само можна згадати багатьох і багатьох.
Певен, серед них є чимало діючих, можливо, вже не на дипломатичній службі, а в якості експертів, дослідників, аналітиків….
Згадаймо наших друзів!
Не менш важливим, вважаю, і згадати, і долучити до більш активного життя українських дипломатів, які, ламаючи усталені за радянських часів стереотипи другорядності, меншовартості, комплексу молодшого партнера діяли у ті далекі часи, які за мірками історії – мало не вчорашні.
І за подіями в особах створимо історію в особах!
Принагідно маю подякувати «ПіК» за підтримку цієї ідеї.
До праці!
Олег БАЙ,
Надзвичайний і Повноважний Посланник України