Про життя поза зоною
Трохи старечого буркотіння про «мій мирний план» і тероризм, який вже поряд
Старші люди, або, як нас делікатно називають у Львові,- поважного віку, зізнаюся, часто-густо занурюються у цікаві лише їм спогади. Перепрошую, та менше з тим… Якщо стане терпіння – дочитайте!
Згадуючи Київ мого дитинства, обов’язково не омину увагою голуб’ятні… Ні, не у кожному дворі, але досить багато по різних дворах маленьких, акуратних будиночків на стовпах, з хитрою системою чи то дверцят, чи решіток для посадки…
І голуб’ятників. Різного віку, та всіх – з довгими шестами, до яких прив’язані ганчірки. Щоб ганяти голубів. Свистом і тими шестами… Щоб голуби, красені-голуби, не втрачали навичок та краси польотів… А польоти – дійсно, красиво….
Не омину увагою у спогадах і зоопарк. Щоб не платити за вхід, до нього можна було пролізти через не дуже щільний паркан. Повертаючись з Трофейної виставки (тепер – парк Пушкіна), через Зоологічну, через дірку – якщо не зраджує пам’ять – на задній двір за бегемотихою… Чи через лаз, ближчий до Брест-Литовського проспекту. Тоді – до шимпанзе… А яка екзотика – птахи! Одні страуси чого варті!
Часи були непрості, нелегкі, не ситі – точно. Але люди дбали не лише про себе. Але й про тварин, і про птахів… До речі, ця традиція – дбати про птахів, зокрема, про страусів та голубів, – збереглася й донині. Пам’ятаємо ж того, хто зовсім недавно тих страусів «підтримував», що, однак, не заважало носити взуття з їхньої шкіри… Або, знаємо того, хто свистом та довгим шестом ганяє голубів сизих, не забуваючи підгодовувати…
Було, звичайно, у ті вже далекі роки й таке, що згадувати моторошно. Банди -не банди, а Шулявка – на Лук’янівку, Подол – на Десятинну… З ножами… Без сентиментів. Правда, придушили це порівняно швидко. Хулігани ж, як і у всі часи, по всіх світах, очевидно, залишалися… Та хуліганами вважалися вже переважно ті, хто з рогатки розбивав ліхтарі вуличного освітлення, підпалював на вулицях урни зі сміттям чи вигукував щось непристойне на вечірньому сеансі в літньому кінотеатрі.
Може, пам’ять зраджує, але не можу навести приклад, щоб стрільця з пістолета чи гранатометника називали хуліганом…
Тому ніяк не можу зрозуміти: у день найголовнішого державного свята, на одній з найголовніших вулиць столиці, майже навпроти урядового гмаху, вибухає щось достатньо потужне, щоб поранити трьох мирних людей (гостей свята та родичів Героя!)… І перша реакція одного з відповідальних, безпосередньо відповідальних за недопущення подібного, відомств – «…хуліганство»…
Дурість? Страх за погони? Невміння працювати? Вказівка згори?
І лише О.Турчинов першим, якщо не помиляюся, не виключив сліду терористичного.
Як розвиватимуться події далі, що буде зверху – запопадлива дурість, боягузтво чи відповідальна перед державою та суспільством робота – побачимо. Думаю, скоро побачимо.
Ми – Європа?
Париж і Барселона, Ніцца і Турку, Брюссель і Лондон… Нажаль, перелік може бути довгим. Вже може бути. А ще – не вечір. І в т.зв. Ісламській державі, і в Московській імперії ще не заспокоїлися…
Будемо спостерігати, як колись (знову – старечі спогади!) спостерігали за газовою атакою у Токійському метрі, за ракетними обстрілами палестинськими терористами Держави Ізраїль, за терактами на Мюнхенській Олімпіаді, за тим, як «визволителі» душать людей газами у Москві («Норд-Ост») чи вбивають дітей у Беслані? Бо все це було, здається, давно та далеко….
Саме так, здається! Насправді, усе це – вже не тільки, де згадувалося, і сьогодні – не лише в Ємені, Пакистані чи Афганістані… Сьогодні воно поруч – у Європі, заколисаній власною безпекою, ситою своєю шрьодерівщиною, задоволеною миром і дружбою з Московією, у Європі, прекрасною толерантністю (чи, точніше – терпимістю).
І на Лондонському мосту стало можливим те саме, що у провулках Єрусалима, на Лазуровому березі – як і на Сомалійському, у дружній до Московії Суомі….
Тероризм прийшов до Європи і оселився в ній. Поставивши руба такі питання, вимагаючи таких відповідей…
Не буду (бо не знаю) говорити про те, наскільки ефективно реагують та протидіють тамтешні органи влади. Але, як і Ви, шановні читачі, знаю:
– Вони не брешуть населенню.
– Вони не лише мобілізують силові структури але й спираються на громадянське суспільство.
– Вони прагнуть діяти спільно та комплексно.
А ми?
Можливо, в нас стануть менше брехати населенню (хоча вже згадуване вибухове хуліганство дає підстави сумніватися).
Можливо, звернуть увагу на громадські формування, організації, які послідовно працюють над проблемою суспільної протидії тероризму.
Можливо, нарешті, збагнуть, що епоха проголошеної М.С.Хрущовим боротьби за мир у всьому світі, епоха Брежнєвського мирного співіснування в ім’я самозбагачення, епоха української багатовекторності (а насправді – повної залежності від Росії) –відійшли у минуле ще до перших «зелених чоловічків» у Криму.
Що міжнародне право (не виключаючи те, як вчинили з Будапештським меморандумом) брутально розтоптане тими, будь-які угоди з ким, за висловом Бісмарка, не варті паперів, на яких вони підписані… І перше після Другої світової брутальне захоплення однією європейською(?) державою частини іншої – факт, про який необхідно нагадувати світові щодня, щогодини, на всіх можливих і неможливих рівнях. Не вклонятися й дякувати, догори с… Перепрошую! А нагадувати та вимагати жорсткої реакції!
Можливо, зрозуміють: палкі промови про війну та агресора варто було б підкріпити документом, підписаним палким промовцем, документом, в якому війна визнається війною, агресор – агресором, а не учасником миротворючості…
І припинити «взаємовигідну» торгівлю і забезпечення агресора дешевою робочою силою. І запровадити, нарешті, з державою-агресором щонайменше візовий режим.
Втім, я, здається, мало не зазіхаю на відомий за матеріалами усних виступів «мій мирний план».
Виходимо з політичних реалій – маємо АТО.
Ото ж – АТО!
Днями аж різануло по серцю: з телеекрана мила дикторка: «Між тим, сьогодні в зоні АТО поранено…»
Між тим! Між іншим! Кров і сльози вже, так виглядає, не тільки – просто статистика, а ще й статистика «між тим».
На щастя, факт поодинокий. Та чи випадковий?
Впевнений, ні. Бо не можна на одних трибунах говорити про воюючу країну, на інших – звужувати все до тієї «зони АТО». А поза «зоною» – влаштовувати гучні вечірки, банкети, на яких не пам’ятають про людей у камуфляжі. А наввипередки хизуються вишиванками вартістю у півсела… І слухати виконавців, які не цураються заробляти у сусідів… Та ще – влаштовувати залізничні та автобусні маршрути до РФ… Відпочивати у Криму…
Між тим… Ні, не між тим!
Війна, хочуть про це чути миротворюки, чи ні, війна нагадує про себе сльозами та горісним звучанням «Пливе кача» по всіх областях…
Війна нагадує про себе переповненими шпиталями…
Людьми на протезах на вулицях…
Вибуховий пристрій, поранені на вулиці Грушевського, повторю, нагадують: зона АТО – не лише в зоні АТО.
Ми – готові? АТО триває четвертий рік. Ми готові до того, що АТО – поруч?
Будь ласка, спитайте дітей, своїх, сусідських спитайте, як, на яких уроках їм розповідали про правила поведінки під час ситуацій, коли скупчується багато людей? Коли знаходиться щось незрозуміле та цікаве, яке хочеться покрутити та поколупати?
А якщо відповіді дітей Вас не задовольнять – спитайте вчителів: у новому навчальному році передбачені відповідні курси, уроки?
А після отримання відповідей і від них – скеруємо наш запит до Міністерства освіти і науки…
А ще запитаймо себе: ми знаємо щось про сучасні міни? Про гранати? Куди звертатися у випадку небезпечних знахідок? Хто і в який спосіб сповіщатиме населення у випадках, які називаються надзвичайними?
І, знову, до випадку на вул. Грушевського. Скільки часу має їхати швидка медична допомога до місця події? Як вона має бути обладнана? Медики сьогодні знайомі у далеких від зони АТО містах з пораненнями від мін, гранат, снарядів?
Ви знаєте відповіді?
Я – ні! І припущу: не через те, що я – бовдур та невіглас. А через те, що нікому з «лампасів»-силовиків, надзвичайників, освітян, медиків не прийшло в голову опікуватися комплексним підходом до захисту мирного населення країни в часи… АТО.
Насамкінець наголошу: пишу не для того, щоб зразково-показово та голосно було виділено бюджетні кошти… Бо, так зі старечого досвіду знаю: виділене буде розпиляно.
ЯКЩО НЕ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ!
Комплексний громадський контроль.
Для ефективної боротьби з хуліганством. І не тільки.
Дякую за довготерпіння!
