Про імпотенцію,.. шмарклі,.. та інші ласощі
Він був готовий до всього… До всього, крім відповідальності
Давно, щойно було окуповано Крим, розгорталася війна на Донбасі, а миротворюки шукали шлях до активної бездіяльності, «глибоко занепокоюючись», я писав у ПіКу про автора «мого мирного плану». Запитував – чи має він, бодай моральне право, зустрічатися у миротворючому форматі з Путіним? Тиснути йому руку?
Зустрівся. Потиснув.
Почалося. Почався Мінський договірняк під орудою Медведчука. Продовжилися пустопорожні розмови про зміцнення війська (лампасами Гелетея), продовжилася симуляція бурхливої діяльності та пошуки тих, хто взяв би на себе відповідальність…
Бо він був готовий до всього. Навіть до ймовірного зменшення прибутків ( і тут помилився!)… До всього, крім відповідальності.
От, якби Меркель…. Чи Олян…
А вони -про своє.
Бо, так само, як і багато хто в світі, мають інтерес… Конкретний. Ну, можливо, не такий, як мав Шрьодер, але – близько.
Тому провінційному самозакоханому політику з престижним дипломом належало самому…
А боязко! І спертися нема на кого. Ну, не на Клімкіна ж зі Стецем? Самі ж такі… Ніякі.
Що робити? Робити – імідж. У однострої. На фоні танків. На трибуні параду. У вестибюлі палаців у Парижі чи Мінську…
Вдалося. Правда, порядні люди, такі, як пані Президент Литви, тактовно дистанціювалися..
Тоді – їздити. З візитами. Ефективність яких ще ніхто не проаналізував.
Ще – виступати. Бажано -англійською. Як стимул народові вчити іноземну. Щоб мати діалог зі своїм обранцем…
А ще – і це вдається – опосередковано закидати світові на недостатню підтримку, не дуже дієві санкції
Мовляв, цінності проміняли на цінники..
А в дзеркало подивитися?
Нещодавно я у соцмережах попросив у друзів допомоги. Щоб підказали, де знайти такі дані:
– Яким був обсяг товарообігу між СРСР та Третім рейхом у 1941-1945 роках?
– Хто у ці роки очолював Радянське посольство у Німеччині та гітлерівське – в СРСР?
– Чи існував безвізовий режим між Третім рейхом та Третім Римом у 1941-1945 роках?
– Як було налагоджено туристичний обмін? Чи могли,скажімо, відпочивати в окупованому Криму прості радянські трудівники?
– Чи закупали шкільні автобуси з німецьких оборонних підприємств?
– Чи очолював Гесс групу переговорників щодо мирного врегулювання?
– Чи обговорювалося у Тегерані та Ялті відведення Червоної Армії до Уралу?
– Чому та коли АТО стали називати Великою вітчизняною?
Визнаю, отримав навіть серйозні та сердиті відповіді, репліки: ви що, з глузду з’їхали?
Я? А подивіться на сучасну українську політику!
Відверто. Я б до цього не повертався. Якби не заява. З приводу провокації, списаної з провокації перед нападом Гітлера на Польщу. У цій заяві -звернення до російського керівництва… До кого,перепрошую?
Може ще чергу за Ердоганом забронювати?
Ні, я не злий, як написав мені мій давній друг. Навіть-веселий.
Вигадую різні кумедності. Наприклад, про асоціації…
Чую – сліпий траст – і бачу Паніковського чи кота Базіліо, тих ще «сліпих» шахраїв…
Слухаю генпрокуратюру… А в уяві – хоробрий Буратіно. Правда,теж без юридичної освіти… Абетку ж бо продав, щоб приєднатися до театру маріонеток.
А Мінські угоди стало асоціюються з Леніним. Давно сконав. Сама шкурка залишилася. Але – зберігають. Бо-вічно живий!
Слово честі, я навчився мовчати. Навіщо мені зайвий клопіт.
Та світ уже не на порозі війни. Війна палає. Нова в’язанка хмизу та пляшка бензину підкинуті…
Відреагували традиційно мляво. Без шпаргалки Штанимаєра не наважилися.
Тому – остання на сьогодні асоціація. З героєм « Щоденників» Іллі Ільфа.
«Плутаючись у шмарклях, увійшов хлопчик»…
Написано задовго до народження хлопчика. Але ж як точно!
