«Арбітражна мафія». Вірні слуги колишньої влади роблять гроші з повітря
Вже, мабуть, нікого не дивує те, що за рік, який минув після Майдану, не дивлячись на обіцянки нових вождів «жити по-новому», старі брудні «схеми» часів правління донецької команди, збереглися і ефективно діють досі
Дивуватись дійсно нема чому – бо «кадри вирішують все», як казав Йосиф Сталін. Розставлені «регіональною» владою люди нікуди не поділись: багато хто досі при посаді, а ті, хто залишився без офіційно закріпленого місця біля корита, дивним чином зберегли важелі впливу та спокійнісінько керують ділянками «роботи», за які відповідали при Януковичі.
Якщо, наприклад, проаналізувати доведений до досконалості механізм рейдерства, в якому були задіяні правоохоронці та судді, неважко не помітити – механізм працює і зараз із точністю швейцарського годинника. І якщо про суддівсько-прокурорську роль у «віджимі» бізнесу загальновідомо, то досі таємною залишається ланка виконавців, яких можна умовно назвати арбітражно-бухгалтерською мафією.
Зараз на стадії досудового розслідування знаходиться цікаве кримінальне провадження (№ 12014100040003878) щодо організованої злочинної групи, яка займається дерибаном майна підприємств-банкрутів. «Дах» та юридичне закріплення процесу, згідно з результатами розслідування, забезпечують колишній Голова Вищого господарського суду Віктор Татьков та його бувший заступник Артур Ємєльянов. Але головними «схемщиками» є не ці продажні судді. Ідеологами складних та заплутаних схем є люди, як не дивно, не з таким потужним статусом, як судді. Креативна розробка масового заробітку на чужих проблемах належить, виявляється, члену дисциплінарної комісії арбітражних керуючих при Міністерстві юстиції Олегу Тітову та арбітражному керуючому Віктору Микитьону.
Люди, які розуміються на темі, вже, мабуть, все зрозуміли. Арбітражний керуючий – людина, яку призначають на підприємство, що знаходиться у непевному, так би мовити, стані. І він – цар і бог, від нього залежить, буде фірма чи завод оголошена банкрутом, продана з молотка, передана в управління, змінить власника, форму власності тощо. Він вирішує все – санація, ліквідація, управління майном… Так от – під керуванням Тітова та Микитьона знаходилось близько 15-ти арбітражних керуючих, оцінщиків майна та керівників і бухгалтерів підприємств, створених для напівлегального «віджиму» та виведення коштів.
На «озброєнні» арбітражна мафія мала наступні «юридичні особи»: ТОВ «Інвестиції в нерухомість та управління», ТОВ «Торговий дім Майдан-Експо», Товарна Біржа «Міжрегіональний біржовий центр», ТОВ «Бюро арбітражного керування».
Вся ця машина являє собою досконалий механізм дерибану залишків (іноді – вельми вагомих) чужої власності. «Схем» є кілька.
Перша. Всі арбітражні керуючі, які представляють інтереси різноманітних підприємств-боржників, з підозрілою одностайністю мають укладені договори з ТОВ «Бюро арбітражного керування». І всі свої функції вони виконують вже від імені приватної структури. Кошти за «послуги» арбітражних керуючих сплачуються з рахунків підприємств-банкрутів на рахунки цієї цікавої «товки», а потім переводяться в готівку через ряд банків.
Друга схема – більш прибуткова: тут мова йде про майно боржників. Все, що рухається, тобто все, що можна забрати і вивезти з території підприємства-боржника, арбітражники передають на зберігання до наступної своєї «нички» – ТОВ «Торговий дім Майдан-Експо». Сюди ж обідрані боржники сплачують кошти за «послугу». Далі відбувається конвертація.
Третій етап – ще вкусніший. Називається «продаж майна». Для цього у безсоромних «керуючих» є карманна торгуюча організація – Товарна Біржа «Міжрегіональний біржовий центр». На цьому етапі партія соло належить члену цієї могутньої купки – оцінщику майна Якову Черніну. Він, зрозуміло, проводить оцінку, значно понижуючи реальну вартість майна. Торгуюча організація подає до Мінюсту оголошення на проведення торгів з реалізації активів, причому із ДП «Інформаційно Судові Системи», як правило, вдається полюбовно домовитись (там є своя людина), аби неправдиві дані про торги не були помічені.
Бо саме на маніпулюванні оголошеннями будувалось підґрунтя продажу активів саме тому, кому треба.
Аби продати собі щось за копійки на аукціоні, треба зробити елементарне: позбавитись конкурентів. Як? У «арбітражників» є кілька методик.
Варіант 1. В оголошенні «помилково» вказується якась космічна ціна, аби хтось «лівий» не відчув бажання взяти участь у торгах. А в останній день прийому заявок на участь в аукціоні, ціна змінюється на реальну і одразу надходять заявки та гарантійні внески від двох підставних учасників.
Варіант 2. Із точністю до навпаки: в оголошенні знов-таки «помилково» вказується нижча за реальну ціна, відповідно гарантійні внески від «чужих» учасників аукціону сплачуються із «помилкового» розрахунку. Потім, у останній день прийому заявок, ціна шамаським чином змінюється на реальну. Це означає, що всі, хто сплатив «неправильні» внески, посилаються за відомою адресою, а дві підставні особи, які мають «правильні» проплати, допускаються до торгів.
Варіант 3. Скажімо, до продажу пропонуються кілька об’єктів. Оголошення при цьому «помилково» містить лише один з кількох, але ціна вказана за всі. Тобто будь-який здравомислячий бізнесмен «таврією» за ціною «мерседеса» не зацікавиться і на такий аукціон не піде. Але, зрозуміло, така бізнесова перверзія цікавить двох підставних, які подають заявки, сплачують внески і пхаються на аукціон. Істотно, після закінчення строку прийому заявок, прикра помилка в оголошенні виправляється…
Таким чином навіть у випадку, якщо небо впаде на землю, а Дніпро потече у зворотному напрямку, участь у торгах візьмуть лише дві «лівих» контори, заведені нашими креативними «арбітражниками». А на випадок, якщо станеться диво, і до торгів проникнуть якісь небажані персонажі, у наших героїв є ще одна добре розіграна технологія. Такий собі спектакль. Скільки б не було учасників, на аукціон пролізають все ті ж двоє осіб – так званий «потенційний» покупець (назвемо його умовно «учасник 1») та «не потенційний («учасник 2»). У ході торгів учасник 1 називає ціну, вищу на один крок від стартової, після чого учасник 2 починає демонструвати бізнесову шизофренію, називаючи ціну, яка в декілька разів перевищує ринкову вартість об’єкта. Інші учасники, істотно, впадають у ступор, і учасник 2 виграє торги.
Далі розігрується мізансцена із «12-ти стільців», коли Кіса Вороб’янінов повідомляє Бендеру про нестачу грошей. Учасник 2, визнаний переможцем, відмовляється від покупки, або просто «забиває болт», протягом 5-ти передбачених днів не підписуючи договір купілві-продажу. Враховуючи таку трагічну ситуацію, переможцем становиться учасник 1, який запропонував ціну, на крок вищу від початкової. А початкова, як ми пам’ятаємо, була свідомо істотно заниженою.
В результаті майно за безцінь переходить до рук «потрібних людей». Різниця оцінки майна іде до гаманців готівкою. Прикладів таких оборудок «арбітражної мафії» – безліч.
Наприклад, за описаними схемами було реалізоване майно ЗАТ «Норіс», ПрАТ «Богуславський маслозавод» та багато інших об’єктів, причому у більшості випадків ліквідатором був арбітражний керуючий Микитьон.
Сьогодні в обертах цих ділків перебуває близько 80-ти підприємств-боржників. Тут – санація, там – ліквідація, десь – розпорядження майном… Держава чухає потилицю у пошуку податків. А вони – податки – таки платяться. Тільки не Державі, а її вірним службовцям у вигляді «різниць», «відкатів» та «платних послуг».
Роман Задорожний