Історико-культурна свара: музейники знайшли, на кого перекласти свої проблеми
Протягом останнього тижня біля Міністерства культури України та дирекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника пройшли пікети. Їхні учасники звинувачували керівництво заповідника у намаганні виселити знані заклади культури із займаних ними приміщень
На події відреагували деякі ЗМІ, однак позиція керівництва заповідника нікого не цікавила. Що виглядає дивним. Адже в будь-якому конфлікті завжди є цікавою думка обох сторін.
Як відомо, у жовтні 2012 року комплекс Києво-Печерського заповідника з комунального став державним – його власником став Фонд державного майна. Органом управління визначено Міністерство культури, а балансоутримувачем – Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.
Відтоді установи, які орендують приміщення у Заповіднику, повинні були перезаключити договори оренди з новим власником. Однак більшість орендарів чомусь вирішили не поспішати. Керівництво Києво-Печерського заповідника більше двох років зверталось до Музею книги та друкарства, Національного музею декоративного мистецтва України, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Національної спілки художників України, Українського товариства охорони пам’яток історії та культури з проханням укласти такі договори. Однак марно. У результаті Заповідник чергове прохання укласти договори оренди з Фондом державного майна України, супроводив вимогою звільнити орендовані приміщення в разі подальшого нехтування законною вимогою.
31 січня навіть відбулася нарада під головуванням першого заступника Міністра культури І.Д.Ліхового. На нараді було підтверджено, що дії Заповідника є не тільки правомірними, а й необхідними, що прописано у законі про оренду.
Реакція виявилася дуже дивною – Заповідник звинуватили у всіх гріхах: вимаганні надмірної орендної плати, у «руйнуванні української культури», «свавіллі». Хоча Заповідник не може вимагати і не вимагає орендної плати, оскільки не є орендодавцем. Орендодавцем є Регіональне відділення фонду державного майна України по м. Києву, а ставка орендної плати визначається методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України.
Замість вдавати з себе жертву і ховатися за гучними гаслами, керівники установ повинні узаконити своє перебування в орендованих приміщеннях, шукати шляхи отримання прийнятної для них ставки орендної плати. Натомість проблемами вказаних установ найбільше переймається Заповідник, оскільки саме він надав Міністерству культури України свої пропозиції щодо внесення доповнень до постанови, що регулює ставку орендної плати, а саме включення до статті 10 «Методики розрахунку орендної плати» музеїв комунальної власності, що зберігають частину Державного музейного фонду України та Національну спілку художників України.
Установи, що розташовані на території Заповідника, хронічно, з року в рік, нарощують борги з відшкодування комунальних платежів. Музейні установи у минулому році мали заборгованість у сумі 800 тис. грн. У 2013-му ж році заборгованість музеїв перед Заповідником у сумі 174 тис. грн. не надійшла на рахунок заповідника, а була перерахована до бюджету як прострочений платіж. Заповіднику таким чином були нанесені значні збитки. На 01.01.2015 року сумарний борг музеїв комунальної власності перед Заповідником складає понад 400 тис. грн. Фактично Заповідник своїм коштом утримує музеї, керівники яких нині звинувачують його в «руйнації української культури»!
При цьому саме директори вказаних закладів культури мали більше двох років для врегулювання орендних відносин, однак своїм відвертим недбальством довели ситуацію до критичної.
Є питання до КМДА, як органу управління вказаними закладами культури, щодо цієї ситуації. До яких пір керівники музеїв безкарно ігноруватимуть чинне законодавство України? Чи будуть вказані музеї фінансуватися повною мірою? Чи будуть музеї і надалі накопичувати борги, а Заповідник буде вимушений практично їх «кредитувати» і отримувати взамін заяви про «знущання» над ними?
Дарья Сомова