Дядечко Лінч вже прийшов – вітаймо!
Торік сайт “Новий ПіК” опублікував оцю мою статтю: Суспільство «на межі»: примара судді Лінча вже гуляє Україною
(http://www.pic.com.ua/suspilstvo-na-mezhi-prymara-suddi-lincha-vzhe-hulyaje-ukrajinoyu.html). Дата публікації – 3 липня 2013 року. Інформаційним приводом для написання матеріалу стали події у Врадіївці. Зокрема, застосування протестувальниками “коктейлів Молотова”. Так-так, хто забув – тим нагадаю: “коктейлі Молотова” були застосовані насамперед у Врадіївці, а вже потім, через півроку – на вул. Грушевського. У січневих сутичках на Грушевського, а згодом на Майдані – то вже було масове застосування…
Хоча…
Хоча те, що у представників влади народ жбурлятиме щось вагоме й небезпечне, мені (принаймні мені!) було зрозуміло, ще влітку 2012 року – коли “регіонали” щосили пропихували дебільний “мовний” закон. Надто інтелігентні протести національно свідомої частини суспільства проти цього свавілля тодішня правляча партія розцінила як слабкість – хоча це був лише затишок перед бурею. Коли у квітні 2013 року депутаток від ПР закидали сніжками, я, наскільки пригадую, лише здивувався: чому сніжками, а не гранатами?!
Події у Врадіївці (маю на увазі застосування “коктейлів Молотова”) розставили все на належні місця. А заразом виправили моє помилкове уявлення щодо гранат: справді, скляна пляшка із запальною сумішшю та заткнутим ганчіркою горлечком конструктивно простіша й легша для масового виготовлення. Лишалось написати статтю про примару Судді Лінча…
Тепер же з’ясувалося, що наш народ, який лише чверть століття тому належав до найбільш начитаної “історичної спільноти людей” у світі, виявляється, масово не знайомий з такою всесвітньо відомою дитячою книгою, як “Пригоди Гакльберрі Фінна”:
В іншому разі люди б розуміли, що лінчування може мати різні форми. У цій книзі Марк Твен описав, зокрема, доволі м’який – несмертельний його різновид: обмастити жертву дьогтем, виваляти у пуху та пір’ї, а потім провести (пронести) вулицями міста. Наші ж люди чомусь розуміють лінчування виключно як повішення негрів натовпом білих:
Таке уявлення – це докорінна помилка! Наводжу інший – сучасний приклад (зарубіжний) м’якої форми лінчування: ця жінка разом з трьома чоловіками здійснила напад на автобус, проте діставши відкоша, чоловіки втекли, жінку ж упіймали, роздягнули до пояса, облили бензином і погрожували спалити живцем… Її врятувала поліція, тому невідомо, наскільки реальною була погроза спалення живцем?! Можливо, тільки налякати вирішили… Але по факту віднесемо цей випадок лінчування до м’якої форми – публічне примусове роздягання:
Отже, неважливо, що саме роблять з покараним: вішають, публічно роздягають, поливають бензином чи мастять дьогтем. Важливо, що лінчування – це позасудове покарання індивіду натовпом.
Не надто суттєво, що є причиною невірного уявлення наших людей про лінчування: недостатня начитаність населення чи боязке небажання зазирнути правді в обличчя. Значно суттєвіше, що внаслідок невірних уявлень ми не можемо зробити правдивий висновок: наше суспільство вже перетнуло межу, бо лінчування в Україні нині активно застосовується! Причому вже у двох формах (обидві поки що несмертельні). Насамперед – як вкидання у сміттєвий бак, що почалося з Журавського, Пилипишина (цього ще червоною фарбою полили на додачу) й продовжується далі:
Друга форма лінчування по-українськи – це побиття (Мирошниченка, тепер і Шуфрича):
В обох серіях прецедентів мають місце такі спільні риси, як:
- “суд натовпу”;
- відсутність офіційної судової процедури;
- блискавичність покарання після присуду натовпу.
А отже, в обох серіях випадків має місце лінчування натовпом засуджених!!! І не має значення, що жертв не повісили, не обмастили дьогтем і не виваляли у пір’ї. Бо на чолі натовпу став Дядечко Лінч, наказав вкинути політиків у сміттєві баки чи відгамселити – натовп виконав це. Отже, лінчування в Україні відбувається, можна сказати, у плановому порядку – більш ніж через рік після Врадіївки, коли примара Судді Лінча лише майоріла над головами…
Одразу хочу застерегти тих… гм-гм… нерозумних громадян, які тиснуть на очевидну розбіжність лінчування з європейською практикою. Так, це чиста правда: лінчування – практика американська! Та не поспішайте, будь ласка, притягувати за вуха практику європейську, бо це – гільйотинування:
Невже ви, добродії (від моєї інтернет-знайомої до Авакова), справді хочете поставити на Майдані Незалежності французький революційний винахід – гільйотину і посадити поруч чесний непідкупний трибунал?! Можливо, сміттєві баки все ж таки кращі, гуманніші?..
Але най-най-найкращим виходом було би торжетво правосуддя згідно із законом! Саме непрацююча або неправедна судова система змушує обурений народ закликати на допомогу Дядечка Лінча або Тітоньку Гільйотину. Отже, з приводу покарання сміттєвими контейнерами і розбитих у кров мармиз варто не істерики влаштовувати, а запускати справедливу систему судочинства.
Якнайшвидше!!!
Бо межу ми вже переступили, проте лінчування по-українськи поки що здійснюється все ж таки у несмертельний спосіб.
Поки що.
І не дай Боже, щоб покарання натовпу стало смертельним…
