Освітяни поскаржились Турчинову на МОН: майже 200 тисяч педагогів можуть стати безробітними

Нове керівництво міністерства освіти чомусь досі втілює «реформаторські» стратегії Табачника

Ще у часи прем’єрства Азарова освіта фінансувалася гірше за гарантовані їй законом 10% ВВП. Сам же горе-міністр Табачник спромігся розсваритися із профспілкою освітян ще на початку своєї діяльності. Це все сприяло тому, що із галуззю, яка дає роботу двом мільйонам українців, належним чином не рахувалися й не розраховувалися (хоча б у вигляді заробітної плати). Схоже, тепер Профспілка працівників освіти і науки України намагається заздалегідь попередити Олександра Турчинова, що урізання бюджетних коштів мало б обійти їхню галузь стороною (бо фактично тут і скорочувати вже нікуди й нічого). Поки ж освітянська профспілка звертається до в.о. Президента з листом, де йдеться нову Програму діяльності Кабінету Міністрів України.

Насамперед, освітянам не сподобалась пропозиція Кабміну збільшити педагогічне навантаження вчителів і керівників гуртків до 24 годин на тиждень. Фактично це має призвести до скорочення 127 тисяч працівників. На тих же педагогів, які захочуть лишитись у школах, чекає ще один сюрприз. І це зовсім не збільшення зарплати за рахунок звільнених колег! А «гнучке» встановлення розміру надбавки в межах 20%, виплату якої було запроваджено з 1 вересня 2011 року.

Така мета (скорочення робочих місць і зменшення заробітної плати) і так легко читається. Але Кабмін хоче піти ще далі. Так, пропонується підвищити норматив кількості студентів на одного викладача у ВНЗ (до 18 осіб). Цього разу йдеться про скорочення майже 67 тисяч викладачів. Загалом ми отримуємо 200 тисяч безробітних педагогів!

Які ж робочі місця людям із педагогічною освітою може запропонувати нова влада? Не кажучи вже про те, що всі ці люди роками були однією із найменш оплачуваних категорій населення, при цьому стабільно лишаючись найбільш вразливою категорією до професійного «вигорання». Виходить, що наші міністри десь так останнім часом плануючи нове, демократично-європейське майбутнє, щиро вірить: наших дітей цілком здатні підготувати до цього світлого майбуття озлоблені збільшенням роботи при фактичному зменшенні зарплати педагогині, які навіть покинути ненависну роботу не можуть, бо взагалі-то піти їм у сьогоднішніх умовах зростання безробіття, крім базару, й нікуди…

Крім того, профспілка цілком логічно переживає за зменшення розміру пенсій працюючих пенсіонерів. Те саме, звісно, можна сказати про майже всіх пенсіонерів України. Більшість із них, лишаючись на роботі, нерідко продовжує годувати всю родину. У освітянській же сфері 17% всіх працівників є пенсіонерами. Зрозуміло, що при зменшенні чи урізанні пенсій цим працівникам, школи можуть втрати кожного п’ятого вчителя. А враховуючи вищевказані нововведення, навряд чи їхні робочі місця швидко поповняться молодими кадрами.

Саме тому Профспілка працівників освіти і науки розраховує (хоча, мабуть, реально – не сподівається) на підтримку Турчинова щодо підвищення прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати та посадового окладу працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки. З останнім у освітян пов’язана своя довга й невесела історія: через розрив між мінімальною заробітною платнею і першим тарифним розрядом учителі та викладачі залежно від рівня кваліфікації і так щомісяця недоотримують від 300 до 2 000 гривень. Цей пункт, навіть не вимог (!), а просто  елементарного виконання своїх зобов’язань перед людьми, мабуть, так і лишиться просто мрією всіх педагогів.

Звісно, всі ці проблеми, «нажиті» колишньою владою, у вигляді Табачника й Азарова зокрема, тепер просто переносяться на нове керівництво, у якого в принципі немає й половини ресурсів, нереалізованих, щоправда, попередниками. Проте педагоги слушно вважають, що економити на освіті – це остання справа, особливо в державі, яка хоче мати хоч якесь майбутнє, а тим більше світло-демократичне…