Конфіденційний політ українського авіабізнесу
Є власні літаки, аеродроми, мільйонери. Не вистачає розуму.
Якось вже так повелося в Україні: нібито все є, аби жити, як люди, а весь час чогось не вистачає… Аби не придумувати зайвого і відомого, піднімемося до небес. Тільки тихо-тихо. Конфіденційно. Так, як діє сьогодні практично весь авіаційний бізнес – не той, що возить пасажирів сотнями по Кіпрах та Канарах на «Боїнгах» та аеробусах, а той, який і літає низенько, у зоні дії повітряного «ешелону G», (1,5 км), і за один рік набирає фантастичні цифри щодо кількості злетів-посадок, тобто рейсів. У 2012 році, наприклад, їх було 14 тисяч, у 2013-му очікується 18 тисяч. Причому 70% таких польотів виконується з Києва (аеропорти «Київ» і «Бориспіль»), літають також з Одеси та Донецька.
Кожен читач може пригадати відчуття заздрості, коли передивлявся «заграничні» кінострічки, де герой запросто із власного авто пересідав за кермо власного ж літака, і на крилах продовжував серіал власних же пригод… От би і нам так! – думалося тоді. А у нас вже давно так, тільки пересічному громадянину, який перебивається на трьох «нелегальних» заробітках та вигадує копійчину для відпочинку у дешевій Туреччині і досі невідомо, що українським небом вже давно метушаться туди-сюди приватні літаки, працюють приватні аеропорти, і отой кадр із знаменитого фільму «Красуня», де Річард Гір-мільйонер ніби на таксі везе красуню Джулію Робертс за півсвіту подивитися вечірню оперну виставу, а після закінчення повертається додому…
І у нас вже так! Не для всіх, правда. Але приватних літаків в країні вже нараховується півтори сотні, 50 з них – реактивні, практично такі ж, як у тому кіно. А оті самі бізнес-рейси, про велику кількість ми вже згадували, здійснюються без звичних нам рейсових розкладів, для без зайвого розголосу і реклами, оскільки для бізнесмена вони є складовою частиною ділової повсякденності. Ну, злітав сьогодні зранку у справах з Києва до Одеси, до обіду повернувся. Мій літак, куди хочу, туди лечу… Увечері до Донецька треба дістатися… Небезпека? Немає небезпеки, оскільки мій пілот вчився у Кіровоградській Державній льотній академії за програмою CPL (commercial pilot licence), я ж сам заплатив за його навчання 50 тисяч доларів…
Якщо читач не має свого літака, може скористатися послугами будь-якої української приватної або корпоративної авіакомпанії, а їх діє вже 50 в Україні. Серед них є навіть екзотичні, наприклад «Південмашавіа». Чули про таку? А наприклад, «Ілліч-Авіа»? Не треба сміятися, Ілліч дійсно – «той самий», просто перевезення компанія здійснює з міста Маріуполь, який ніяк від спогадів про Леніна не відхреститься… Діють авіакомпанії «Марс», «Вега», «Хорс», «Мотор-Січ авіа»…
Літає діловий народ, літає. Ніколи йому чергами біля авіакас давитися, на наших автошляхах життям ризикувати. Небом пересуватися у справах і швидше, і навіть безпечніше. Якось повз увагу ЗМІ прослизнув такий факт: з 1 грудня 2013 року почала діяти Угода про співробітництво у глобальній навігаційній супутниковій системі (GNSS) між Євросоюзом і Україною. Віднині наша держава має можливість залучатися до програм розробки, розгортання і застосування на практиці європейської супутникової навігаційної системи Galileo. А 27 листопада у Брюсселі віце-прем’єр України О.Вілкул та віце-президент Єврокомісії – єврокомісар з питань підприємництва і промисловості Антоніо Таяні підписали спільну заяву про старт проекту ЕГНОС, рамками якого передбачено виділення Єврокомісією 5 мільйонів гривень для підвищення якості супутникової навігації на території України.
Тут варто зазначити, що ці кошти будуть під контролем позичальників, аби хто нічого поганого не подумав. На них будуть придбані три станції RIMS – базові станції моніторингу, які визначають координати кожного супутника диференційної корекції, а також здійснюють безперервне стеження за всіма супутниками NAVSTAR и ГЛОНАСС.
Отже, і у сегменті безпечного повітроплавання ми повільно, але наближаємося до бажаних європейських (а отже, світових) стандартів. І літаки малого класу, на 4 – 6 пасажирів в Україні виробляються, по 400 штук за рік. Чому ми їх не бачимо? А вони майже всі на експорт ідуть, їх з охотою розбирають європейські споживачі. (Цей приклад – до розмови про українську нібито «промислову неміч», якою так лякають довірливий простий народ «євроскептики-русофіли»).
Потенціал для розвитку авіабізнесу і на землі, і у небі у нас є. Необхідність у його розвитку теж, і вже навіть оті самі 18 тисяч рейсів за рік, нехай вони і конфіденційні (комерційну таємницю ніхто не скасовував) свідчать про те, що дороги назад немає. Але на даному етапі розвитку українських комерційних авіасполучень залежить від розуму можновладців і законотворців, від їх розуміння того, що розвиток авіаційних перевезень у країні залежить не лише від заможності населення, його здатності платити за авіаційні квитки шалені гроші, але головним чином – від ділової, бізнесової активності населення. Чим менше обмежень для розвитку малого та середнього бізнесу, тим активніше він буде множитися і розвиватися, тим вище його потреби у розвитку засобів швидкісного пересування по країні та по світу. А потенціал, щоб ці потреби задовольнити, в Україні – є.
Слово – за законодавцями.
