Економічна мовчанка, або Як пояснити народу найгірші стандарти

Усе, що в той або інший спосіб пов’язане з перспективами Угоди про трансатлантичне економічне та торговельне партнерство (див. Перспектива…), виходить на перші шпальта видань і жваво обговорюється. У США, в Євросоюзі, в азійських країнах…

В Україні ці тенденції ще не помітили. Можливо, тому, що мислимо часто-густо містечковими категоріями важливості новин (ну не чупакабра ж насправді!). Чи чіткої вказівки з Москви не було, чи власний бізнес, зашуганий мантрами глави партії та уряду про безсумнівні переваги Митного союзу, ще не розгледів перспектив новітньої глобалізації ринків.

А можливо, причина банальна та проста, як пропаганда у правильних ЗМІ – проспали, просвяткували.

І радість, і лихо з тими святами. Сайт МЗС 24 червня (крім реакції на трагедію у Пакистані) подає новини за 19–21 числа. А поляки жваво коментують, починаючи з міністра закордонних справ, оцінюючи переваги, перспективи, нові робочі місця, модернізацію економіки та й, очевидно, виклики.

Урядовий сайт у два-три рядочки повідомляє про візит М. Я. Азарова до Люксембургу. Де, до речі, крім зустрічей із Кетрін Ештон і Штефаном Фюле, буде й низка важливих економічних, бізнесових перемовин… А наближена до владних структур преса США, країн євроспільноти, Пакистану(!) обговорює можливість практичних і невідкладних кроків, не чекаючи офіційного підписання документа про трансатлантичну вільну торгівлю у 2014 чи 2016 роках.

Що нам ті 14-й чи 16-й роки! По-перше, вибори у нас 2015-го, а по-друге, є дата – чи не найсильніший подразник на сьогодні – листопад 2013.

Почекаємо день-другий, щоб дізнатися офіційно, що привіз Микола Янович із Люксембургу. Адже заяви міністрів закордонних справ Польщі та Литви (наших, так би мовити, адвокатів у ЄС) викликають щонайменше тривогу. Якщо вже вони не мають оптимізму щодо успішності своєї адвокації, прямо вказують на неготовність України до листопадового саміту, то чи не повернеться очільник уряду з дипломатично сформульованим його співрозмовниками «да пашли вы»?

І тоді шлях до Митного союзу (якщо, звичайно, не допустити до цього шляху дорожні відомства) – широкий, гладенький, турботливо вимощений благими намірами – поведе нас…

Постає, правда, незручне запитання: а як звітувати перед президентом, чий євроінтеграційний курс ним неодноразово підтверджувався? Як пояснити народові (а колись пояснювати доведеться) те, що з усіх можливих стандартів ми обираємо найгірші? Не кажучи вже про те, як рачкувати у світле минуле під гаслами «Уперед!»? Чи з «уперед» уже є досвід?

Утім, чого це ми переймаємося, як нам здається, неприємностями глави уряду, співчуваємо? Може, він навпаки радий буде здихатися непомірного тягаря сучасних економічних поглядів, підходів, завдань і, сказавши наостанок усім нам своє легендарне «да пашли вы», зосередиться на відпочинку в милому маєтку на мальовничому березі…

Давайте краще подбаємо про те, щоб держава встигла до осені виконати всі європейські зобов’язання, щоб президент був непохитний у своїй євроінтеграційній визначеності. Візьмемо доленосний для України курс під опіку та контроль.

Думаю, що це реально. Років 20 тому в Німеччині на теренах колишньої НДР нам показували, як підприємства та цілі галузі позбуваються соціалістичного минулого. І ми були здивовані, побачивши у робітників книжечки – нотатники з конкретними кроками та цифрами на кожен день. Переступаючи поріг рідного підприємства, КОЖЕН мав можливість звірити дані з інформаційного табло з плановими даними у записниках. Нам пояснили, що найсуворіше на збої реагують саме робітники, ситі соціалізмом по самісіньке нема куди.

Ми не пропонуємо дати кожному українцеві подібного блокнота. Але ми пропонуємо та вимагаємо, насамперед, від наших палких євроінтеграторів не лише вивісити на сайті текст угоди про асоціацію, а й установити повсякденний контроль над тим, як і куди ми насправді рухаємося. Та обовʼязково звітувати перед людьми.

Тоді, можливо, теленовини починатимуться не з жахіть, газети розповідатимуть не лише про зірок і монстрів. Тоді, можливо, до людей за місцем проживання, за місцем роботи, навчання прийдуть із думками та звітами народні обранці, фахівці, громадські діячі. І Україна встане по-справжньому.

І ми не проспимо та не просвяткуємо наше майбутнє.

У тому майбутньому глобальні економічні процеси стосуватимуться нас не як спостерігачів, а як учасників. Інакше – у забуття на далеких околицях.