75 років Висоцькому: його любили всі. Навіть співробітники КДБ
25 січня виповнилося 75 років від дня народження Володимира Висоцького
«Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
Вы тугую не слушайте плеть!
Но что-то кони мне попались привередливые –
И дожить не успел, мне допеть не успеть».
В. Висоцький
Феномен життя і творчості Володимира Висоцького є темою, що не знає часових меж. А співана поезія у виконанні автора супроводжує нас у найскладніші хвилини життя. Його переспівують біля вогнища, на сценах бардівських концертів… Напевне, у творах Висоцького відображена не конкретна епоха, а життєва мудрість, прихована суть людських стосунків, де завжди переплітаються правда і брехня, кохання і ненависть, добро і зло. Ці категорії не мають початку і кінця та будуть існувати вічно, як і творчість великого актора, поета і виконавця.
25 липня 1980 року Марина Владі прокинулася о четвертій ранку. На подушці – криваво-багряна пляма: розчавила велику комаху. Час завмер, його перериває дзвінок телефону та крижаний голос: «Володя помер». «От і все, – напише про той день Марина у книзі спогадів, – тебе накрила крига, тобі не вдалося здолати її». На стіл директора Ваганьківського кладовища Йосип Кобзон поклав товстий стос сторублівок: «Потрібне місце для Висоцького». Літній чоловік заплакав: «Як ви могли подумати, що я візьму гроші? Я ж любив його». Висоцького любили всі. Навіть співробітники КДБ, які відслідковували кожний крок актора і вдома, і за кордоном. Однак зрозуміти Володимира Семеновича до кінця не могли навіть найближчі друзі. Тому хвороблива внутрішня самотність була його найважчим тягарем.
Володимир дуже гостро відчував світ і людей та дуже поспішав, тому що, швидше за все, серце підказувало – життя запалає, як яскрава зірка, та швидко згасне.
Але серед багатьох людей, які супроводжували Висоцького по життю, були такі, котрі визначили його місце та допомогли піднятися на той рівень, якого вартий справжній талант.
Першою, хто дав поштовх Володі у творчому житті, була бабуся Ірина Олексіївна. Кажуть, Висоцький успадкував саме від неї характер незламний, вільнодумний, запальний. Хоча вони познайомилися, коли онуку було вже за десять, адже Володя жив у Москві, а бабуся у Києві. Проте знайомство перетворилося на дуже близькі стосунки. Саме Ірина Олексіївна заступилася за онука, коли він усупереч волі батька вирішив кинути Московський інженерно-будівельний інститут і піти вчитися на актора. Завдяки бабусі країна Рад не отримала інженера-будівельника, натомість мільйони громадян познайомилися із творчістю геніального актора, поета і співака.
Про майже містичний зв’язок між цими людьми розповів режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич. В Одесі влітку 1970 року проходили зйомки фільму за участю Володимира Висоцького. Одного дня в актора стався серцевий напад, знімальна група кинулася викликати лікарів із Москви. «Ні, відправте мене в Київ. Мені потрібно в Київ. У мене там бабуся», – наполягав Висоцький. Його посадили в літак, а пізніше дізналися, що Володя провів з Іриною Олексіївною один день, а наступного вона померла буквально на його руках.
Ще одна людина, чиї пророцтва носили доленосний характер для Висоцького, – Йосип Кобзон.
Володимир не відразу почав виконувати свої пісні, спочатку він дуже скептично ставився до своїх виконавських здібностей. Він писав музику, а потім ходив по акторських кімнатах, пропонуючи свої твори відомим виконавцям. Але всюди чув виключно відмови, ніхто не хотів включати до свого репертуару незвичні та не завжди зрозумілі твори. Одного разу Висоцький зустрівся з Кобзоном. Той послухав виконання молодого співака та виніс вердикт: «Ніхто твої пісні співати не буде, але ти сам будеш їх виконувати!.. Ось візьми у мене в борг – повернеш, коли з’являться гроші». Кобзон виявився провидцем. За два-три роки ім’я Висоцького звучало на всю країну, він несподівано навіть для себе став знаменитим і бажаним виконавцем…
У 1964 році Висоцький прийшов до Юрія Любимова у Театр на Таганці (тоді театр ще не мав такої всенародної популярності, яка прийшла до нього невдовзі). Як свідчив пізніше Любимов, Висоцький йому спочатку не сподобався – на прослуховуванні був скутим, напруженим. Але дізнавшись, що актор – автор відомих пісень, режисер узяв його на роботу. І не помилився. Саме в цей період акторські здібності Висоцького розгорнулися на повну міць. Кожна роль була відкриттям і збирала повні зали, але доленосною стала роль Гамлета. Пізніше Висоцький ділився: «Майже ніхто з оточення не вірив, що в мене вийде. Репетирували дуже довго. І якби був провал, то він би став кінцем моєї акторської кар’єри». Але Гамлет відбувся. Це була тільки його роль аж до самої смерті, яку він виконував самовіддано, в будь-якому стані… Кажуть, що він не грав, а жив на сцені, причому Гамлет дорослішав разом із ним.
Завдяки братам Вайнерам, авторам роману «Ера милосердя», за мотивами якого режисером Станіславом Говорухіним знято телесеріал «Місце зустрічі змінити не можна», Володимир Висоцький у сприйнятті багатьох людей абсолютно різного віку залишиться назавжди капітаном Жегловим. І його крилата фраза: «Вор должен сидеть в тюрьме» буде викликати асоціації з образом справжнього опера, яким його хоче бачити пересічний громадянин.
Саме Висоцький підказав братам Вайнерам ідею створення сценарію фільму. Одного разу він завітав до них зі словами: «Я прийшов «застовпити» Жеглова. Ваша «Ера» – це дуже велике кіно. А так, як я виконаю Жеглова, ніхто не зробить». Ідея переродилася в реальність, але вже під час проб, які пройшли виключно для «галочки», Говорухін знав, що Жеглова гратиме Висоцький. Заради нього автори пішли навіть на зміну образу, оскільки за задумом герой мав бути кремезним і високим.
Ця стрічка для Висоцького мала надзвичайне значення. У ній він проявив і неабиякий акторський талант, і став автором багатьох епізодів, які надали фільму водночас і драматичного, і комедійного звучання. Бували моменти, коли Висоцький брав ситуацію на знімальному майданчику в свої руки, завдяки чому творчий процес ішов без збоїв. Цікавий приклад навів Володимир Конкін, виконавець ролі Шарапова: «Був дуже складний знімальний день, крім того, Висоцькому потрібно було летіти до Москви. Говорухін повідомив, що треба зняти другий дубль. У цей час знімальна група вступила в суперечку та взагалі почала збиратися додому, оскільки робочий день добіг до кінця. Усі вмовляють освітлювачів, а їм хоч би що: все повимикали та шнури збирають. У цей час Висоцький лежав на канапі. Лежить із заплющеними очима, ніби відсутній. І тут він встає, крокує, поскрипуючи офіцерськими чоботами, виходить на середину сцени… Жодного слова з тих, що він їм говорив, я повторити не можу. Тільки тоді я зрозумів, що таке «тридцятиповерхова лайка». Але як ця вся тирада складно звучала, а після останнього слова «уб’ю» робота закипіла, світло запалало, сцену було знято».
Зйомки фільму закінчилися у 1979 році. Але Висоцький дуже поспішав. Уже наступного ранку після завершення зйомок «Місця зустрічі» він опинився у квартирі братів Вайнерів зі словами: «Знаєте, браття, про що я подумав? Ви не маєте права кидати Жеглова. Треба поспішати». Брати зрозуміли, що актор за зйомки по «гарячих слідах», поки зберігається глядацька ейфорія після перших п’яти серій. Але схоже на те, що Володимир Семенович мав зовсім інше на увазі. Внутрішній голос підштовхував і спонукав до блискавичних дій. Дуже скоро на столі авторів лежала папка з сюжетною лінією шестисерійного фільму «Ера милосердя. Продовження».
Тепер ми знаємо, що продовженню відбутися не судилося. У самий розпал роботи прийшла звістка: Висоцького більше немає. Бажаючі побачити продовження історії капітана Жеглова намагалися здійснити задум, але Станіслав Говорухін якось зауважив: «Жеглов помер. Шарапов зістарився, з ким і навіщо продовжувати?».
