60 років Віденській конвенції про консульські зносини

Труднощі консульської служби України та необхідність її удосконалення.

23 квітня 1963 року Україна (УРСР тоді у складі СРСР),  серед перших підписала Віденську Конвенцію про консульські зносини, яка  стала своєрідним Кодексом консульського права, що реґламентує основи обов’язків, прав та привілеїв консульських працівників

Обсяг обов’язків, визначених Конвенцією, вимагає від консулів бути фахівцями у міжнародному та, насамперед, у консульському праві, а також у цивільному, господарському, кримінальному та кримінально-процесуальному праві. Українська практика вимагає ще й знань у виборчому праві.

Консульські працівники є юристами найвищої кваліфікації. Загальна формула їхніх обов’язків – «Захист прав та інтересів громадян України, її фізичних та юридичних осіб», яка в рамках Віденської Конвенції передбачає, що консули мають сприяти розвитку торгівельних, економічних, культурних та наукових зв’язків, здійснювати видачу паспортів та проїзних документів громадянам своєї країни, надавати допомогу своїм громадянам, виконувати обов’язки нотаріуса, регістратора актів цивільного стану, забезпечувати захист інтересів своїх громадян у випадку спадкоємства mortis causa, а також захист прав та інтересів неповнолітніх та  обмежено дієздатних громадян, представляти  державу та громадян у судових та інших установах країни перебування у повному обсязі, виконувати інші функції, покладені на них державою, яку консули представляють. Для успішного контакту зі своїми громадянами, з метою виконання відповідних функцій, консули мають цілодобово виконувати роль психологічної та інформаційної служби.

Деякі консульські округи, зокрема в США та Канаді, перевищують за своєю територією та кількістю населення цілий ряд європейських країн. В багатьох державах Африки, Азії та Латинської Америки відсутні українські постійні дипломатичні представництва.  Проте, такі держави можуть входити до консульського округу консула, що постійно перебуває за їхніми межами, але попри це, він  зобов’язаний виїжджати і до таких  країн, часто незважаючи на нестабільну, а то й загрозливу для життя в них ситуацію.

Поряд зі зазначеними обов’язками, консули, в межах свого консульського округу, провадять  велику дипломатичну роботу. А саме працюють над розвитком стосунків з місцевими органами влади, бізнесменами, митцями, науковцями, сприяють приїзду українських науковців, митців та бізнесменів до округу, зустрічають та супроводжують українські делегації, організують відповідні переговори та протокольні заходи. Проте, якщо «чисті» дипломати носять, фігурально, лише «білі рукавички», консулам, в ході виконання специфічних функцій, часто доводиться одягати гумові, бути в моргах судмедекспертом та іноді виконувати роль поховального бюро.

Зрозуміло, що все вище зазначене вимагає специфічної підготовки консулів. Зараз така підготовка здійснюється лише побіжно, що й впливає на якість практичної роботи новачків, створює для них та й для керівництва консульської служби непотрібні додаткові проблеми. Тому, відповідним навчальним закладам доцільно ввести окремий, повноцінний розширений курс з консульської служби та домагатися проходження практики в установах, пов’язаних з цією службою. Практику необхідно проходити й дипломатам територіальних та багатосторонніх департаментів МЗС, перед тим як їхати за призначенням за кордон. На консульську службу категорично не можна відряджати непрофесійних осіб, наприклад політиків, які провалилися на роботі всередині України, тим паче фахівців з сумнівних професій згідно з «практикою» новітніх часів.

Україна йде до Європейського Союзу, що вимагає від нас засвоєння досвіду та практики консульських служб країн-членів ЄС. Досвід та практика інших держав, насамперед США, Канади, Великої Британії, загалом наших союзників в боротьбі за демократію, є також необхідними для нашого вивчення та засвоєння. З цією метою було би корисно запрошувати до лекцій та участі в семінарах фахівців з цих країн.

В багатьох консульських округах проживають численні українські громади, в які складаються як з громадян країни перебування, так й з українських громадян. Є серед них так звані «давньоприбулі» та «новоприбулі», часто з різною ментальністю та психологією, різним розумінням подій, що відбуваються в Україні.

Після 2014 року, з початком аґресії РФ проти України, кількість наших громадян-біженців за кордоном збільшилась у десятки, а то й у сотні разів. Внаслідок   цього значно збільшились багатотижневі черги на прийом до консульських працівників, а з цим, до стресу біженців додалась напруга у їхніх стосунках з консульськими установами (згадаймо трагедію, що нещодавно трапилась біля Генконсульства України в Кракові). Після розриву відносин з РФ, як країною-аґресором, захисту потребують наші громадяни, депортовані та насильно вивезені окупантами на свою територію. Все це багатократно збільшило обсяг завдань, що  постали перед консульською службою.

Теперішній Департамент консульської служби МЗС України в системі Міністерства займає просте рядове місце, позаду ряду інших департаментів, і це попри те, що за кількістю своїх працівників він перевищує загальну кількість цілої групи інших департаментів. Департамент опікується всіма консульськими установами України за кордоном, кількість яких перевищує кількість всіх дипломатичних установ, що підконтрольні цілому МЗС. На додаток, на ДКС навішані обов’язки регіональної виборчої комісії з виборів Президента та до Верховної Ради України.

Така ситуація традиційно склалася через незнання та нерозуміння специфіки та складнощів консульської служби. Виклики ж часу вимагають нових підходів, підвищення статусу та поваги до цієї служби, удосконалення її оперативності. Тому директор Департаменту за посадою має бути прирівненим до посади  заступника Міністра. Це сприяло би більш оперативному вирішенню консульських питань, як у Міністра, так і в Кабінеті Міністрів України. А Глави консульських установ, особливо в найбільш важливих для України державах, мають отримувати найвищі дипломатичні ранги.

І звичайно, повинна проводитися постійна дискусія щодо проблем консульської служби та щодо її удосконалення. З цією метою, на базі університету «КРОК» пройшов круглий стіл, присвячений 60-річчю Віденської Конвенції про консульські зносини, в якому взяли участь ряд досвідчених дипломатів в ранзі Надзвичайних та Повноважних Послів, Надзвичайних та Повноважних Посланників Першого класу, науковці, викладачі та студенти окремих вищих навчальних закладів.

На жаль жодного  з представників  МЗС на цьому обговоренні не було. І на жаль, це вписується в стару українсько-більшовицьку практику кожної нової владної команди відкидати все попереднє, не використовувати досвід знаних дипломатів високого рангу у відставці, і  будувати все по «новому», з претензією, що «до нас нічого не було», привласнювати собі першість того, що вже було зроблене до них, та повторювати з цим помилки попередників. На жаль!

Борис БАЗИЛЕВСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол