Національно-визвольна війна України проти рф та її вплив на регіональні та глобальні процеси
Ми входимо в новий світоустрій не з порожніми руками, а несемо світові вагомі українські дари.
Повномасштабна військова агресія рф проти України викликала з нашого боку повномасштабну національно-визвольну боротьбу, яка в умовах першої чверті ХХІ століття дещо різниться від класичних національно-визвольних революцій 50-60 рр. минулого століття, але по своїй суті має право так називатись, поскільки мова йде не просто про знищення зовнішнього ворога, який зазіхає на нашу територію, а мова йде про боротьбу насамперед світоглядницьку – між імперсько-реакційним сприйняттям реальності з боку москви та загально-цивілізаційним, гуманістично-демократичним з боку Києва.
Для України це – війна за остаточне визволення національної свідомості від рудиментів сталінської адміністративно-політичної системи ексрадянської імперії, куди вона по суті силоміць була вмонтована в 1922 р. Для нас це – війна не тільки за знищення ворожих полчищ і витурення їх за територіальні межі держави, але це і сукупні радикальні внутрішні процеси по безповоротному викоріненню діяльності антидержавницьких (насамперед проросійських) політичних сил, проведенню тотальної дерусифашизації, а відтак самоствердженню нашої ідентичності на міжнародній арені як політично монолітного державоутворення із незаперечними євросоюзівськими та євроатлантичними цінностями на основі розвитку науковоємного, високотехнологічного національного потенціалу.
Після доби Богдана Хмельницького та періоду УНР 1918-1922 рр. це третя і остання, завершальна спроба увійти у світове співтовариство таким його суб’єктом, який вже сьогодні викликає щиру, непідробну повагу. Повагу за нездоланну волю українців до перемоги, за своє реальне національне визволення від різноманітних багатовікових поневолювачів. Сьогодні для українців гасло латиноамериканських борців за свободу – Patria o Muerte – наповнене особливим, своїм найбільш глибинним смислом. Це гасло – Батьківщина або смерть – потрібно розуміти так: «Ми обираємо Батьківщину, смерть даруємо ворогам». Кожному своє.
Важливо зазначити також і те, що ми входимо в новий світоустрій не з порожніми руками, а несемо світові вагомі українські дари. Серед них я хочу відмітити насамперед наш внесок у формування нової європейської, а по великому рахунку, і глобальної систем безпеки. Збройні Сили України, яким закордонні «експерти» пророкували протриматись від трьох годин у повітрі до 21 дня на суходолі, своїм професіоналізмом та силою духу спростували всі ці прогнози і дали по суті потужний поштовх розвиткові як північно-атлантичного оборонного Альянсу, так і його найближчих сателітів. Героїчний, ефективний спротив України «другій світовій армії» фактично розбудив Європу від заспокійливого летаргічного сну, в якому марились ілюзії на кшалт, що із злом можна домовитись, від нього можна відкупитись поблажливим ставленням, удаваною повагою. Україна кров’ю та життям своїх захисників, своїх громадян довела, що в людській природі після ІІ світової війни нічого н змінилось – зло, варварство, дикунство може бути вгамоване тільки радикальними, фізичними, а не словесними діями.
Можливо, якась частина шведської та фінської громад і мріяли в минулі десятиріччя щоб їх країни вступили до НАТО, проте переважну більшість влаштовувала політики нейтралітету. Україна цим дружнім державам зробила неоціненний дарунок – підштовхнула громадську думку, політичних лідерів Стокгольму та Гельсінки до прийняття стратегічно важливого рішення – за прискореною процедурою якомога швидше приєднатись до НАТО.
І взагалі, після ІІ Світової війни Європа ще ніколи не була настільки об’єднаною, наскільки її об’єднав поки що ще тільки кандидат до її клубу – український народ, який прийняв на себе удар вищезгаданої варварської навали, щоб в черговий раз захистити і себе і весь континент.
Як ще Україна своїми діями вплинула на регіональні та глобальні процеси? Сюди слід віднести в першу чергу витіснення рф з ринку нафти та газу, по великому рахунку її всієї з політичної арени. Сюди потрібно також віднести розпад міжнародних структур рпц, занурення її в глибоку внутрішню та зовнішню кризи.
Звичайно, наші реалії це – не конституційна норма прямої дії. Це – переплетіння складних різнобічних політичних сил та інтересів і їх потрібно сприймати в поліфонічному, часто-густо суперечливому розвиткові, але, безперечним є те, що на вістрі всього цього сучасного геополітичного перфомансу стоїть Україна. Саме вона є тим рушійним чинником, який форматує сьогодні підвалини нового світового порядку в першій половині ХХІ століття. Це – дуже відповідальна історична місія і я впевнений, що ми її з честю виконаємо.
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України
