Що нам перешкоджає негайно стати членом НАТО?

Звичайно, насамперед, зовнішній ворог, московсько-кремлівська так звана еліта, перелякана і неконтрольована. Якщо Україна- ще не повноправний, статутний партнер Альянсу, а тільки суб’єкт, який має плідні, багатосторонні стосунки з цим політико-безпековим інститутом і вже в цій іпостасі чинить шалений опір знавеснілому загарбнику, то що говорите про те, що буде з рф-ією тоді, коли Київ і Брюссель укладуть Угоду про повноправне членство України в цьому шанованому клубі?!

Власне все з цього і почалося. Із вселенського переляку, із космічних масштабів істерики в  стінах кремля, коли Україна  (яка там ще Україна в їх сприйнятті? ) дозволила собі самостійно обирати зовнішніх безпекових партнерів і рішуче заявила свого часу про напрям  руху до Брюсселя, а не Ташкенту. Які тільки засоби і методи не почали активно вживатись, щоб збити нас з цього курсу, заборонити навіть мріяти і щось конкретне робити на цьому  напрямку. На всю потужність запрацювала (потрібно визнати добре змащена) пропагандистська машина як в самій рф,  так і по за кордонах, паплюжилось, перебріхувалось все і вся. Страхітливі оповідки про бази НАТО навколо “споконвічно миролюбної рф”, в купі із “новинами” про “нацистські “дії “фашистського” уряду в Києві разом із про розп’ятих хлопчиках на хрестах, які “стоять вздовж дороги від Донецька до Києва”, що остаточно вилущили із обивателів мордору  рештки здорового глузду, якого і так було обмаль.

Казка Євгена Шварца про дракона стала очевидною і ймовірною. А коли цей дракон  зазіхнув на нашу землю, щоб розширити межі свого божевілля, Україна стала в стрій і міцно його тримає. Збройні сили України, разом з територіальними підрозділами оборони, всі силові структури, лікарі, волонтери, пожежники, працівники аварійних комунальних служб, вся свідома українська громада стали на захист рідної землі.  Подвиги наших військових неймовірні, рівень стратегічного і тактичного мислення військового командування вище від усякої похвали, вони дійсно вміло діють і б’ють ворога не числом а вмінням, хоча при цьому ми, на жаль, несемо тяжкі, незворотні втрати. Надто велика маса дракона і, як у казці, на місце відтятої голови з’являється нова. Але і ці голови лімітовані, тому не буду нагадувати чим завершився двобій Котигорошка із потворою. До того ж в руках нашого Котигорошка є потужна зброя, яка вчасно дарована нам  нашим колективним співтоваришем у цій борні- військово-політичним  блоком НАТО. І ніхто, ніколи, ні за яких обставин не заборонить нам товаришувати і йти далі по життю з тим справжнім другом, який в біді прийшов на допомогу.      Сьогодні в суспільстві, в експертному середовищі точиться гостра дискусія наскільки НАТО щирий щодо нас, наскільки він до кінця використовує свій потенціал щодо надання нам ще більш ефективної підтрики. Зокрема, порушується дуже чутливе питання щодо закриття неба над Україною, щодо надання ще більш сучасних систем ППО та панцерників, щодо надсилання свого миротворчого контингенту тощо. .. і як апогей цього дискурсу- чому нас не приймають до Альянсу сьогодні?

Моя відповідь на ці та подібні запитання наступна: “Ми вже в НАТО. А НАТО в нас”. Поясню. “Ми вже в НАТО” означає, що духовно, ментально, якщо хочете політико-психологічно ми вже не зможемо існувати один без одного. Перефразовуючи відоме твердження Ю. Андруховича ” Європа без України це- не доЄвропа”, скажу: ” НАТО без України це- не доНАТО”. Більш того, впевпений, що прийде час, коли представника  ЗСУ оберуть генеральним секретарем Альянсу. НАТО може тільки мріяти, щоб такі леви-воїни, козаки -характерники поповнили загін цього міжнародного безпекового легіону і тут затримки за нашим вступом до НАТО на сьогодні не існує і в належному майбутньому тільки ” welcome’.

Що ж все таки перешкоджає, стоїть на заваді? Зовнішній чинник я назвав. Не менш занозистою перепоную є наш внутрішній фактор- наші домашні негаразди, які ми самі, тільки ми і ніхто інший! повинні розгребти. НАТО не буде займатись реформуванням нашої судової системи, НАТО не буде вичищати органи влади різних рівнів від представників з відвертими антидержавницькими поглядами, НАТО не буде боротись з нашою корупцією, блокувати чисельні тіньові схеми, або розслідувати, хто, наприклад, володіє газовими родовищами на Полтавщині і на яких офшорах їх власники заякорились, хто володіє енергетичним сектором України, які і як фінансово- олігархічні групи по суті розпаювали стратегічні галузі економіки, встановили свою монополію і все це неподобство назвали “market economy”. Це – не сфера інтересів та діяльності НАТО. У Альянса інші цілі- безпека, науково-технічне вдосконалення, стабільність , впевненність в майбутньому.  Гадаю, ці міркування  чітко прояснили позицію автора і дали недвозначну відповідь на заявлене на початку запитання.