Чи попрямує «Леруа Мерлен» услід російському кораблю?
Вже місяць йде війна, а французька компанія-рітейлер все ще не наважується залишити російський ринок
Відмова «Леруа Мерлен» піти з росії досі залишається неприємним нагадуванням, що бізнес-інтереси можуть важити більше, ніж людські життя. Десять днів тому компанія навіть пішла на безпрецедентний крок: відключила від корпоративного зв’язку свою українську «дочку», співробітники якої закликали материнську компанію ADEO Group негайно припинити діяльність на території агресора. Українські працівники «Леруа Мерлен» створили «відкриту петицію» проти офіційної позиції АДЕО, однак ані петиція, ані навіть знищений російським ракетним ударом магазин компанії у київському «Ретровіллі», у якому загинув один із співробітників, не змусили головний офіс змінити свою думку.
Що у даному випадку недоречно – це звинувачувати у поведінці компанії французький уряд. «Леруа Мерлен» – не державна, а приватна компанія, а Франція – не диктатура, щоб вказувати своїм громадянам, з ким їм торгувати за межами країни. Це неприємна, але невід’ємна частина демократичних свобод, і з цим, на жаль, доведеться змиритися. До того ж не будемо забувати, що на урядовому рівні Франція надає Україні неоціненну фінансову та гуманітарну допомогу, і ми вдячні французькому народу за його підтримку.
Утім, згадаємо, що демократичні свободи мають і інший бік: якщо європейська компанія вільна у своєму виборі, з ким їй торгувати, то й європейські покупці вільні обирати, в кого їм покупати, а в кого – ні. «Культура скасування», яка останніми роками набирає в Європі чималих обертів, вже починає дошкуляти компаніям, які відмовилися піти з росії: покупцям, вихованим у дусі європейських цінностей, не подобається думка, що кожний євро, сплачений за пляшку дитячого шампуню або за рулон шпалер, може обернутися на зброю, з якої вбивають українських дітей. Зокрема, Польща вже закликала бойкотувати мережу «Леруа Мерлен», і видається, що для компанії це, м’яко кажучи, лише початок серйозних неприємностей.
Однак якщо компанії так конче кортить торгувати на росії, у неї є вихід – і навіть досить пристойний. Щоправда, для цього доведеться докорінно змінити асортимент і призвести його у відповідність з реальним станом речей. А стан цей такий: росія – країна-дикун, і торгувати з ней треба виключно так, як торгують з дикунами. Жодних предметів цивілізованого розкошу, жодних фінських душових кабін, жодних іспанських унітазів. Кінець італійському кахелю, шведським роботам-пилососам та корейським смарт-тренажерам. Єдиний тренажер, який відтепер пасуватиме росіянам, – це лопата, сапка та граблі для сумлінного впахування на присадибному господарстві, щоб прогодуватися в умовах тотального зубожіння. Наразі росія на очах повертається до того стану, на який і заслуговує – відсталої дикунської території, яка виявилася нездатною випускати без технологій «імпєріалістіческава Запада» навіть горезвісне відро з гайками під назвою «Жигулі». І в цьому є справедливість: дикунам технології ні до чого, як ї інші блага цивілізації. Тільки важка фізична праця на рівні дев’ятнадцятого століття: як казав колись улюбленець москви Микола Азаров, не треба скігліті, треба брати лопату і годувати свою сім’ю. І якщо французька компанія буде готова постачати росіянам ці лопати, і нічого, окрім лопат, то це, напевне, буде навіть доброю справою. Врешті-решт, праця колись зробила з мавпи homo sapiens, тому є надія, що вона здатна і на більше чудо – зробити з дикуна цивілізовану людину. Щоправда, враховуючи стан російського суспільства, цей курс трудотерапії триватиме не одне і не два покоління, поки це суспільство можна буде випустити з-за залізної завіси хоч одним оком зазирнути у цивілізований світ. Але, як кажуть ті ж росіяни, «ліха бєда начало».
Андрій ДЕНИСЕНКО, адвокат
