Тих, хто розв’язав цю війну, проклянуть не тільки українці, їх проклянуть власні діти
Увага всього світу прикута до України. Новини з нашої країни відсунули на п’ятий план усі інші.
Два народи прямо зараз запекло вбивають один одного через те, що Україна, як з’ясував диктатор путін та його челядь – «це історична помилка».
«Україна – це Росія, українці – це росіяни, поява України на карті – помилка попередників, яку потрібно виправити» – верещать кремлівські, запевнюючи «население».
Договір 1989 року, який згадував путін в своїх зверненнях до нації, вони мусолили кілька місяців, починаючи з нового року. Все це перемежалось постійними натяками на те, що у найближчому майбутньому «ми не лише Донбас відіжмемо, а й усю Україну».
«Завтра о сьомій двадцять дві я буду в Борисполі» – писала у себе в Твіттері Симоньян 25 лютого 2022р. Тобто вони вже давно у своїй свідомості окупували Україну!
«Зайняти Україну до лінії приєднання західноукраїнських земель за пактом Молотова-Ріббентропа (на держканалах ці землі називають «подарунком Сталіна», хоча точніше було б назвати подарунком Сталіна та Гітлера). «Западенцев» вирішили не чіпати – бо «вони недостатньо росіяни». Інша справа мешканці Кацопетовки чи Харкова. «Після військової операції розпочнуться масові «чистки» від особливо завзятих націоналістів (денацифікація)». Так дупи Кремля на всіх етерах розповідали про «кінцеву мету військової операції на Україні». Умберто Еко писав: «Зовсім необов’язково, для того, щоб встановити диктатуру, здійснювати державний переворот. Досить встановити контроль над телебаченням і ЗМІ». Саме така ситуація в РФ.
А ідеологічне обґрунтування ліквідації української державності йде під тими самими гаслами, які освячували «повернення» (heim ins Reich) Австрії та Чехії до складу Великої Німеччини.
На сьогодні правдою є те, що московія вщент програла інформаційну війну! Смердюча субстанція під назвою «російські державні ЗМІ» такою ж субстанцією і залишиться.
Путінська війна націлена на знищення не лише України як держави, а й українства.
Українство – це ідентичність, культура, українська мова, рідні нам домівки і, найголовніше, живі люди, що належать цьому світові за народженням, вихованням чи за вибором, – ось мішень путіна та його військ.
А після окупації Криму лінія роспропаганди перейшла межу радянської епохи та заглибилася у імперську практику повного заперечення національної та політичної суверенності України.
Лицемірний ліліпут путін в 1999 році обіцяв «мочити в сортирі» тих, кого «ми спіймаємо як терористів». А у 2022 пропонує українським військовим усунути від влади в Україні «наркоманів» та «злодіїв» і самим зайняти їхнє місце, бо «з вами ми завжди домовимося».
У цій війні путін та його оточення нав’язують «своїм» презирство до міжнародного права, прав і свобод людей, демократії. Всі свої злодійства цей режим виправдовує маніпуляцією та брехнею, яка волає до небес. Горе тим, хто піддався цій брехні. А ще більше горе тим, хто чудово знає ціну своїй щоденній брехні.
Від імені усієї РФ, російські політики оголосили про не існування України та українства. Вони оголосили, що мають намір проковтнути всю нашу країну, зробити її «Потемкенской деревней», а з українською мовою зробити те, що роками раніше робили з мовами меншин РФ.
Московія оголосила себе борчинею за російську мову. Українська мова – головний біль путіна.
Хтось запитає, чи взагалі варто під час війни звертати увагу на мову? Під вогнем перебувають сотні тисяч людей і їм не до того. Хибна думка. Мова це інструмент і зброя, які мають значення, особливо зараз. Мова, як і національна ідея – визначальні для будь-якої нації.
Вона є головною відмінністю «наших» від «чужих». Без такої відмінності, наприклад, вторгнення німців до Франції реалізувати було б складніше. Взагалі мова – це інструмент, і їм користуються в гібридних війнах дуже вдало. Для частини українців ця тема і досі до кінця не зрозуміла. Також не зрозуміло в чому принциповість не розмовляти українською, адже саме зараз, в цю хвилину не використовувати нищівну мовну зброю є великою помилкою!
Наразі Україна з її роз’єднаністю в поглядах на історію, розпливчастою самоідентифікацією, розмитими цінностями та іноді ігноруванням рідної мови відходить у минуле, звідки вже ніколи не повернеться.
Не повернеться тому, що у битвах, крові та болю, народжується нова українська нація, якій уже не треба сперечатися про свою історію і героїв, про те, хто вона, звідки взялася. Просто зараз зі зброєю в руках українці створюють свою оновлену ідентичність, без умовностей. Нова українська нація народилася, а старої більше не буде. (Це чітко повинна розуміти і українська влада).
І це – найважливіша складова в цій вітчизняній війні.
Я не заздрю нікому з тих, хто спробує приспати пасіонарний дух нації, спотворити, переписати чи стерти пам’ять. Вона мститься сама, не питаючи нас ні про що, мстить послідовно та страшно. Тож не треба.
Після дванадцяти років націонал-соціалізму Німеччини знадобилося для лікування півстоліття. Скільки часу піде на це в РФ або в нових держав, які, можливо, утворюються, можливо мирним шляхом на її території, передбачити неможливо…
Тих, хто розв’язав цю війну, проклянуть не тільки українці, їх проклянуть власні діти.
Ми розумні духовні істоти. Ми ті, хто здатний кохати, співчувати і допомагати. Ми ті, кому дано головну цінність — нести Світло. А наша ненависть до ворога нам допомагає боротися з лютим ворогом. І нарратив, який «прижився» в Україні «путін – ворог, народ – братній» більше ніколи не «вспливе» на поверхню свідомості людей.
Українці — це велика нація, яка бореться за своє існування, за свою землю, за своїх дітей, за майбутнє своєї країни. І сама обпалена війною Україна, де десятки тисяч боролися, сотні тисяч їм допомагали, мільйони жили страхом за своїх близьких і надією на їх повернення, а десятки мільйонів усвідомили, що майбутнє країни визначається на полі бою, інтегруючись із Заходом, обов’язково вплине на загальне світосприйняття в сторону повернення до тих цінностей, які не дозволяють сплутати добро і зло та вимагають протистояти злу адекватними засобами, в тому числі силою.
Україна понад усе!
Манана АБАШИДЗЕ, журналіст, кандидат юридичних наук
