Прощання з ООН
Декілька слів про те, чому менш ніж за століття ООН із найавторитетнішої організації світу перетворилася на посміховисько.
Насправдi, це було очiкувано. Саме про це я розповів у статті «Отсутствие рецепта от глобальных угроз», підготовленою спеціально для аналітичного сайту ПiК два роки тому. На жаль, за минулий час ситуація лише посилилася. Ту свою статтю я завершив словами: «Из самой авторитетной организации мира ООН уже стала неким «собранием клубов по интересам», а в свете последних событий рискует превратиться в посмешище. Сложно представить себе реформирование этой организации. Но альтернатива этому – развал ООН, как ещё одно доказательство невозможности создания глобальной системы коллективной безопасности». Так, ООН все ще існує, але її існування вже втратило найменший сенс (якщо, звичайно, таким не вважається створення різного роду синекур). Як то кажуть, якщо ООН ще стоїть на сторожі справи світу, то вже виключно як городне опудало. У статті «Отсутствие рецепта от глобальных угроз» я проаналізував різні спроби створення систем глобальної колективної безпеки від Віденського конгресу до ООН. Окремою цікавою темою могло б стати дослідження, чому однією з ключових причин банкрутства цих систем послідовно стали дії Російської імперії (що претендувала на роль жандарма Європи), СРСР (виключеного з Ліги Націй за напад на Фінляндію) та РФ (що з гаранта безпеки перетворилася на джерело світової нестабільності). Це дуже цікава тема, до якої я обов’язково повернусь. Сьогодні, спостерігаючи актуальні події, я хотів би дати свою відповідь на запитання: чому усі ці системи, що спочатку виглядали ідеальними, розвалювалися, зіткнувшись із серйозним викликом? Відразу наголошу, що йдеться про мою суб’єктивну думку, і я буду радий почути голоси опонентів. У чому була помилка при створенні системи глобальної безпеки за підсумками Другої Світової війни? Здавалося б, основні проблеми, які стали «могильниками» колишніх систем, було усунуто. Нагадаю, що Віденський конгрес створив лише одну виконавчу гілку своєї влади, о була повинна давати доручення одній із країн коаліції, яка перемогла Наполеона, навести лад у тому чи іншому конфлікті на правах єдиного та беззастережного арбітра. Це й призвело до того, що Микола I, який очолив Російську імперію, уявив себе не виразником волі Віденського конгресу, а чи не диктатором Європи. Ліга Націй, на відміну від Віденського конгресу, була не виконавчою, а законодавчою гілкою влади – такий собі всесвітній парламент. Там були цікаві обговорення, створення комісій та важливі декларативні заяви. Але вона не мала інструментів протистояння агресору, і виняток СРСР з Ліги Націй не мало практичного продовження приборкання агресора. З погляду на попередні помилки, творці ООН продумали створення нового механізму. Двоступінчаста система: парламент – Генеральна Асамблея, уряд – Рада Безпеки. Генсек ООН – не «президент світу», а найманий менеджер, який відповідає за технічну роботу цього величезного механізму. Генеральна Асамблея – постійно діючий мітинг націй, рішення якого мають виключно декларативне, рекомендаційне значення.Реальна влада перебуває у руках п’яти постійних членів Ради Безпеки – Великої Британії, Китаю, СРСР, США та Франції. Своє право вирішення всіх світових проблем ці країни завоювали війною з агресивним блоком «Берлін – Рим – Токіо». Здобувши перемогу над абсолютним злом, ці країни стали членами Клубу Чесних, єдиних, які мають право приймати доленосні рішення всього світу, коли сила права важливіша за право сили. Чого ж не врахували отці-засновники ООН? Вони не передбачили механізму на випадок, якщо один із членів Клубу Чесних із боку сили права перейде на темний бік права сили. Так і сталося. Сталося це не вчора. Коли в Китаї демократію перемогла кривава диктатура, світ цього не зупинив і навіть залишив за диктатором, що прийшов до влади, місце в Клубі Чесних – Раді Безпеки. Тож Україна – це слідство. Спочатку члени Клубу Чесних дали Україні гарантії безпеки та територіальної цілісності в обмін на відмову від ядерної зброї. Потім один із членів Клубу Чесних окупував кілька районів України, а решта Клубу Чесних лише сумно розвела руками. Коли той же член Клубу Чесних почав систематичне знищення жителів України, решта Клубу Чесних розвели руки ще ширше. Немає у них методів проти агресора, тим більше якщо він постійний член Ради Безпеки і має право вето, тобто може заблокувати будь-яке рішення. У тій же статті «Отсутствие рецепта от глобальных угроз», я нагадав про те, як вдалося ліквідувати помилки Віденського конгресу і не допустити нової навали, яка могла виявитися страшніша за Наполеонівську, адже вестиме його будуть впевнені у своїй правоті «переможці Наполеона»: «Только победа в Крымской войне избавила европейцев от возможности подобного кошмара». Проте, на подвір’ї не XIX століття, та й європейці сьогодні не ті. Тож настав час закривати ООН. Хто хоче, може залишатися у цьому клубі за інтересами. Іншим наполегливо рекомендую припинити сплачувати членські внески.
Ростислав Гольцман
Голова комісії з міжнародного співробітництва Спілки Журналістів Ізраїлю
