Держава без дипломатів

Крок до втрати національної школи з підготовки дипломатичного корпусу

Продовження теми, розпочатої в матеріалі “Дбаючи про майбутнє. Про кількість інститутів і кількість дилетантів“

За тиждень студенти у більшості університетів України повернуться до навчання. Цей матеріал не так про форму освіти – онлайн чи офлайн, і не про весь студентський загал. А більше про тих, хто цього літа завершує чотирирічне навчання на «бакалавраті» та розмірковує чи вже прийняв рішення продовжити навчатися на магістерських програмах. Навчатися саме в Україні. Хоча частина, зрозуміло, обере зарубіжні університети й успішно туди інтегрується. Останнє моє зауваження має бути запереченням тієї огульної критики якості вищої освіти в Україні, коли водночас колеги-викладачі з Великої Британії, Німеччини чи сусідньої Польщі високо відгукуються про випускників українських ЗВО.

Саме для них – випускників бакалаврату тих спеціальностей, що відносяться до галузі знань «міжнародні відносини» – МОН підготувало «сюрприз» у вигляді «зміни правил гри у перебігу гри». Тобто мовиться про тих, хто завтра формуватиме національний дипломатичний корпус – одну із ключових ланок протидії російській агресії, хто боронить на політико-дипломатичному та часто інформаційному фронті інтереси нашої держави.

У чому тут штучно створений конфлікт. Приступаючи до навчання у свій випускний рік, студенти-дипломати мали б після випуску складати єдиний вступний іспит з іноземної мови (простіше ЗНО) та єдине фахове вступне випробування – звичний іспит. І так вступити на магістерські програми. Це й було передбачено «Умовами прийому для здобуття вищої освіти у 2022 р.» для вступу на навчання для здобуття ступеня магістра за спеціальністю галузі знань 29 «Міжнародні відносини». Тобто, йдеться про галузевий принцип у перевірці знань та навичок у майбутніх магістрів. Простіше, складати випускник бакалаврату мав змістовно те, що він наполегливо та цілеспрямовано, долаючи конкуренцію та спокуси вивчав протягом чотирьох років.

Проте згодом Український центр оцінювання якості освіти оприлюднив уточнюючу інформацію, що для спеціальності 291 «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» галузі знань 29 «Міжнародні відносини» передбачено Єдине фахове вступне випробування (ЄФВВ), що сформоване на базі не однієї, а вже двох галузей – політології та міжнародних відносин. На перший погляд близьких, але питомо різних напрямів людського знання та діяльності.

Відтак, цим був порушений галузевий підхід до визначення ЄФВВ, оскільки спеціальність «Політологія»» відноситься до галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки». Таким чином, ЄФВВ у такому вигляді набуває міждисциплінарного характеру, змістовно відповідає галузевим стандартам різних галузей знань і, відповідно, не відповідає тим умовам, що оголошувалися державою на старті. Навчальна дисципліна «Політологія», що пропонується фактично як базова до вступу на магістерські освітньо-наукові програми з міжнародних відносин, не вивчалася у достатньому обсязі на «дипломатичному» бакалавраті. Це не було передбачено державними стандартами відповідних спеціальностей.

Водночас, заскочені власне й самі політологи, які не вивчали спеціальні дисципліни із галузі знань «міжнародні відносини», а тепер мають їх вивчити за кілька місяців та ще й конкурувати з тими, хто їх вивчав протягом чотирьох років. А ще їм доведеться за цей проміжок часу удосконалити до рівня дипломата знання щонайменше двох іноземних мов.

Таких «ініціатив» чиновників МОН, які хочуть з різних причин реформувати та відформатувати за чужими лекалами вітчизняну вищу освіту у галузі міжнародних відносин, можна нарахувати ще кілька. До прикладу, так зване «громадське обговорення» проєкту ЄФВВ було оголошено у період канікул і різдвяних свят, що порушує права здобувачів освіти. Фактично не було якісного громадського обговорення, а лише його формальне оголошення. Залишається незрозумілим, яким чином було залучено до формування проєкту ЄФВВ студентів як ключових споживачів освітніх послуг. Адже саме вони є тими, на кого спрямовані зусилля викладів та співробітників університетів.

Українська школа підготовки дипломатичного корпусу зарекомендувала себе як така, що готує людей патріотичних, порядних та професійних (формула «Трьох «П» Геннадія Удовенка – видатного українського дипломата й державного діяча). Якщо такі зміни й у такий недемократичний спосіб, без врахування думки університетської громади будуть і надалі «реформувати» освіту дипломатів в Україні, то їй буде завдано удару. Оскільки через поспіх та неповагу до права студентів та фактичне упослідження професії можна – свідомо чи через недолугість – вчинити штучний збій у вкрай важливому процесі тяглості поколінь дипломатичних службовців.

Найголовніше те, що студенти втрачають мотивацію до якісного навчання, поглибленого вивчення тих специфічних дисциплін, що вчать бути дипломатом. А для чого вчити дипломатичний протокол чи діяльність міжнародних організацій у галузі морського права, якщо на іспиті до магістратури тобі доведеться відповідати на тест із класичної політології?! Кажу це з усією повагою до студентів-політологів, які також постають перед подібним вибором, тільки вже щодо теорії міжнародних відносин.

Врешті, держава може отримати кадрове провалля на кілька років, що навіть у середньостроковій перспективі загрожує провисанню наших позицій на зовнішній арені. А це у контексті російської загрози, реальна перспектива якої бачиться на десятиліття,  виглядає як, щонайменше, спеціальна операція.

Ми й надалі будемо стежити за цією проблемою. Оскільки таке ставлення нинішніх МОНівських реформаторів до підготовки дипломатів для держави, яка протидії зовнішній агресії з боку Росії, питання національної безпеки не так сьогодні, як у майбутньому.

Сергій Даниленко, доктор політичних наук