Жіноче обличчя української дипломатії: Віолетта УДОВІК

Голова Наукового товариства історії української дипломатії та міжнародних відносин, доктор історичних наук, професор Ірина Матяш, залучила “ПіК” до проекту “Жіноче обличчя української дипломатії”. Пропонуємо третю публікацію з цього циклу. Їі автор – Віолетта УДОВІК, кандидат історичних наук, другий секретар Посольства України в Японії, членкиня Інституту мов та культур Європи та Азії (Токіо, Японія), запрошений доцент Університету Кобе Гакуін (Кобе, Японія).

 

РОЛЬ ЖІНОК В ЯПОНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ ТА ЇХ ВНЕСОК В РОЗВИТОК ВІДНОСИН УКРАЇНИ З ЯПОНІЄЮ

Сьогодні в Україні, як і в багатьох інших державах, включно з Японією, дуже актуальним є питання гендерної рівності та підвищення ролі жінок у суспільстві.  У вересні 2015 року в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-​Йорку відбувся Саміт зі сталого розвитку, у підсумковому документі якого під назвою «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» були ухвалені 17 глобальних цілей, спрямованих на те, щоб покінчити з бідністю, захистити планету і забезпечити мир і процвітання для всього людства. Однією з таких цілей є «Забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчаток».

З метою досягнення зазначеної цілі, а також реалізації низки міжнародних стандартів та національних документів у зазначеній сфері, зокрема Концепції комунікації у сфері гендерної рівності, Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року та Плану заходів з реалізації зобов’язань Уряду України в рамках міжнародної ініціативи «Партнерство Біарріц» з утвердження гендерної рівності, у червні 2021 року в Україні було презентовано дорожню карту з розроблення Національної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року.

Останнім часом відслідковується тенденція щодо активізації участі жінок в суспільно-політичному житті нашої держави. Згідно з інформацією, презентованою Першою заступницею Міністра закордонних справ України Еміне Джапаровою на тематичній панельній дискусії «Внесок жінок у пошук миру» в рамках дипломатичного форуму, який розпочав роботу 18 червня 2021 року в Анталії, понад 21% складу українського парламенту та більш ніж половина співробітників муніципальних органів влади – це жінки; також жінки становлять більше 15% усіх військовослужбовців ЗСУ та 10% тих, хто захищає нашу країну від російської агресії на сході України; сім українок несуть службу у складі контингенту ООН з підтримання миру[1]. Станом на 25 травня 2021 року, 12 послів України за кордоном є жінками[2], а 24 червня до роботи приступила постійна представниця України при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві Євгенія Філіпенко. Завдяки таким показникам в рейтингу Всесвітнього економічного форуму «The Global Gender Gap Index 2021» Україна посідає 74 місце серед 150 країн[3].

Жінки та їх роль в Японії

У контексті дослідження ролі жінок в Японії слід зазначити, що в давні часи японському суспільству були притаманні риси матріархату. Цікаво, що першим відомим правителем Японії була Хіміко – імператриця та головна жриця давньояпонської країни Яматай, згадки про яку містяться в китайському «Переказі про людей «ва» Записів Вей» від 3 століття нашої ери. Основним божеством в японському синтоїстському пантеоні є богиня Сонця Аматерасу, яка вважається пращуркою Імператорського роду Японії та глибоко поважається японцями. Головне місце вшанування Аматерасу – Храм Ісе у префектурі Міє – є центральним святилищем імператорської родини Японії, яку щорічно відвідують понад 10 мільйонів осіб[4]. Також відомо про провідну роль жінок в шаманізмі корінного населення Японії айнів, які проживають переважно на острові Хоккайдо, а також в традиційній культурі Рюкю на острові Окінава.

В періоди Нара (710–794) та Хейан (794–​1185) жінки відігравали важливу роль в японському суспільно-політичному та культурному житті. Проте у часи Камакура (1185–1333) та Муромачі (1336-1573) в Японії було розвинено систему «іе» (家 – дім), яка мала на меті забезпечити захист родини шляхом її повного підкорення голові сім’ї – діду, батьку, чоловіку, сину. На додаток, жіноче населення почало втрачати право спадкоємства, через що стало економічно залежним від чоловіків[5]. Встановлення правління клану Токугава у 1603 році остаточно затвердило ідеї конфуціанства та концепцію «отоко ва сото осаме, онна ва учі осаму» (男は外をおさめ、女は内をおさむ　/ 男は外、女は内 – чоловік керує ззовні, жінка – всередині), яка і по сьогодні займає важливе місце в менталітеті японців[6].

Перші спроби змінити таку ситуацію були зроблені після реставрації Мейджі 1868 року. У 1872 році було офіційно оголошено Перший указ про освіту, який вимагав, щоб усі діти відвідували заняття, незалежно від статі та  соціального статусу. Водночас, можна побачити і зворотні тенденції: цивільний кодекс Мейджі 1898 р. заперечував законні права жінок та зобов’язував їх підкорюватися волі домогосподаря. Також активно поширювався імідж ідеальної жінки, заснований на традиційних для японців цінностях, який отримав назву «рьосай-кенбо» (良妻賢母), що в перекладі означає  «добра жінка та мудра мати».

Після Другої світової війни жінки отримали право голосу на виборах, а Конституція 1947 року де-юре закріпила гендерну рівність. Водночас було затверджено Закон про Імператорський дім, який заборонив спадкоємство Імператорського трону по жіночій лінії. У 1985 році було прийнято Закон  про рівні можливості для зайнятості жінок і чоловіків, завдяки чому жіноче населення взяло активну участь в розбудові економіки та індустріалізації Японії, особливо в період економічної бульбашки 1986-1991 рр. (バブル時代 – «бабуру джідай»). Це призвело до підвищення шлюбного віку для жінок та зниження рівня народжуваності: в 1989 р. мав місце так званий «шок 1,57», коли коефіцієнт фертильності впав до 1,57[7]. У відповідь на це японський уряд затвердив політику, яка мала на меті створення умов для підвищення народжуваності через популяризацію концепцій «сенгьо-щюфу» (専業主婦 – професійна домогосподарка) та «кьоіку-мама» (教育ママ　–　мати, яка несе відповідальність за якісну освіту дітей).

Сьогодні уряд Японії активно впроваджує політику підтримки жінок. У 2013 році прем’єр-міністр Шіндзо Абе запропонував побудувати суспільство, в якому б жінки відігравали провідну роль (すべての女性が輝く社会 – «субете но джьосей га кагаяку секай» – «суспільство, в якому всі жінки сяють»)[8], а наступного року було засновано Міжнародну асамблею жінок. З метою підвищення участі жінок в політиці у 2018 році Японія прийняла Закон про сприяння гендерній рівності в політичній сфері. Проте, попри активну діяльність таких політикинь, як мер Токіо Юріко Коіке (2016-2021 рр.), колишній міністр оборони Японії (2016-2017 рр.) та член Ліберально-Демократичної партії Японії Томомі Інада, а також лідерка Демократичної партії Ренхо Мурата (займала міністерські посади в 2010-2012 рр.), у 2021 р. Японія посіла 120-те місце в рейтингу «The Global Gender Gap Index», адже станом на січень 2021 р. тільки 9,9 % депутатів Парламенту Японії були жінками[9].

На загальнонаціональному рівні прийнято наступні кроки: з 2019 року дошкільна освіта стала безплатною, збільшується кількість дитячих садків, у 2021 році прийнято закон з метою розширення можливостей чоловіків брати декретну відпустку. Водночас для корінної зміни ситуації необхідна зміна менталітету та системи цінностей. Адже дослідження демонструють, що наразі в Японії кількість родин з подвійним доходом вдвічі перебільшує кількість родин, в яких працює тільки чоловік[10]. Незважаючи на це, жінки витрачають набагато більше часу на дім: 7,34 години на домашню роботу та 3,15 години на виховання дітей на тиждень, в той час, як чоловіки – 1,23 та 0,49 відповідно[11]. В часи пандемії навантаження на жінок і надалі збільшується.

Японське суспільство має запит на зміни, свідченням чого є різні громадські рухи. У 2019 р. письменниця Юмі Ішікава заснувала кампанію за скасування обов’язку жінок носити взуття на підборах на роботі #KuToo, а протягом 2019-2021 рр. йшов судовий процес щодо неконституційності закону, який змушує подружжя використовувати одне і те ж прізвище після одруження – позов було відхилено (за японським законодавством подружні пари не мають права мати різні прізвища і повинні обирати те чи інше, проте традиційно саме жінки беруть прізвище чоловіків). У 2021 р. голова Олімпійського оргкомітету в Токіо Йошіро Морі, який зазначив, що жінки багато балакають під час зустрічей, був вимушений піти у відставку через відповідну петицію, яка набрала понад 110 000 підписів[12]. Тому є сподівання щодо того, що Японія зможе побудувати «суспільство, в якому всі жінки сяють» завдяки взаєморозумінню та взаємодопомозі чоловіків та жінок, а також ініціатив уряду та місцевої влади Японії.

Внесок жінок в розвиток двосторонніх відносин

В контексті розвитку українсько-японських відносин без перебільшення можна стверджувати, що жінки відіграють важливу роль у вибудові культурно-гуманітарних зв’язків та людських обмінів між двома державами. Розглядаючи офіційні нагороди, слід констатувати, що в історії двосторонніх відносин три представниці Японії отримали Орден княгині Ольги – державну нагороду України для відзначення жінок за визначні заслуги в державній, громадській, освітній, культурній та інших сферах суспільної діяльності, а саме голова Чорнобильського дитячого фонду Японії Марі Сасакі, директорка Кіотської балетної школи імені Терада Мічіко Такао та японська перекладачка Ецуко Фуджїї.

Пані Сасакі отримала цю нагороду на честь відзначення 25-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та Японією. Вона пройшла шлях від волонтера, а обіймала посади керівника секретаріату й куратора з питань забезпечення гуманітарних проєктів в Україні та Білорусі й, нарешті, виконавчого директора Фонду.  Пані Сасакі активно співпрацювала з Міжнародним благодійним фондом «Діти Чорнобиля за виживання», періодично здійснюючи гуманітарні поїздки до Києва, Славутича, Любеча, Білої Церкви, Овруча та Народичів. Завдяки її зусиллям у Токіо було організовано випуск щоквартальника «Діти Чорнобиля», який розповсюджується серед державних, громадських та міжнародних установ Японії та сприяє збору благодійних коштів на чорнобильські проєкти[13].

Мічіко Такао відома тим, що разом зі своїм чоловіком Хіроясу Терада заснувала Кіотську балетну школу у 1960 р., а після встановлення побратимських відносин між Києвом та Кіото розпочала обміни з Київським хореографічним училищем у 1975 р. та продовжує їх по цей день. В Кіото щорічно проходять спільні концерти двох шкіл, а також фестиваль «Зірки українського та японського балету», здійснюються подорожі японських студентів в Україну і навпаки. У 1986 році одразу після Чорнобильської аварії пані Мічіко прибула в Київ для того, щоб пересвідчитися, що її українські друзі перебувають у безпеці. Це дуже сильна та смілива жінка, яка очолила школу після смерті її чоловіка та продовжила спільну справу. У 2002 р. вона заснувала Асоціацію обмінів Київ-Кіото, яка проводить заходи, що сприяють поглибленню українсько-японських контактів та поширенню  позитивного іміджу України в Японії[14].

Доречно буде зазначити, що шанувальники балету в Японії добре знають українську приму-балерину Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка (з вересня 2020 р. – художній керівник  балетної трупи), Народну артистку України Олену Філіп’єву. Вона розпочала свою діяльність в Японії ще у 1996 році, коли стала лауреаткою міжнародного конкурсу артистів балету в Нагої та отримала срібну медаль, також була призеркою аналогічного конкурсу в 1999 р. З 2006 року японська концертна агенція «Коранщя» на постійній основі проводить гастролі національної опери України в Японії, під час яких Олена Філіп’єва з успіхом виконує партії в таких творах, як «Лебедине озеро»,  «Лускунчик»,  «Кармен-сюїта», «Попелюшка» та інші.

Японська сторона також активно співпрацює з українською артисткою балету, солісткою Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка Оленою Михайлівною Потаповою. Зокрема, 2004 року вона стала артистичним директором балетної школи «Atsuko Ballet Studio» в місті Осака, яку заснувала японська балерина Ацуко Маедзава в 1984 році. Завдяки плідній співпраці Олени Михайлівни із зазначеною школою вже протягом 10-ти років в місті Кіото проводиться Всеяпонський конкурс класичного балету імені О.Потапової, а також встановлено співпрацю між школою «Atsuko Ballet Studio»  та Київським хореографічним коледжем «Кияночка»[15].

З метою переймання українського досвіду неодноразово контракти з оперними театрами нашої країни укладали японські балерини. Протягом 2011-2013 рр. японка Мідорі Терада працювала  в Одеському національному театрі опери та балету, а у 2016 році Шіно Хонго стала першою іноземкою Дніпропетровського театру опери та балету. Наразі японська танцівниця Місакі Момма виконує партії Амур  (“Дон Кіхот” Л. Мінкуса)  на сцені Національної опери України.

У сфері літературних перекладів визначне місце займає діяльність японської перекладачки Ецуко Фуджії, яка ще 1993 року вперше зробила переклад поезії Т.Шевченка безпосередньо з української мови. До того часу, починаючи з 1939 року перекладали Кобзаря здійснювалися за допомогою підрядників з російської та англійської мов. У 2009 році напередодні 195-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка токійське видавництво «Гундзошя» вперше видало переклад Е.Фуджії поеми «Марія» японською мовою [16], а у 2018 році пані Фуджії видала збірку віршів Т.Шевченка «Кобзар». Зазначена японська перекладачка у співпраці з випускницею докторантури Токійського університету Ольгою Хоменко підготувала також переклад збірки сучасної української новели японською мовою, в якій представлені твори Є.Кононенко, В.Мастєрової, Л.Пономаренко, С.Пиркало та інших.

Окремо слід відзначити внесок школи русистів Токійського університету іноземних мов в здійсненні перекладів творів одного з найбільш відомих українських авторів, журналістів та кіносценаристів закордоном Андрія Куркова, твори якого перекладено 36 мовами світу. Професорки зазначеного ВНЗ Кьоко Нумано та Ідзумі Маеда переклали з російської на японську мову такі твори, як «Пікнік на льоду» (2004 р.) та «Остання любов президента» (2006 р.), а його випускниця Юкі Йошіока – «Щоденник Майдану» (2015 р.).

Важливою подією в українсько-японських взаєминах можна вважати вихід творів української поетеси, літературознавця, культуролога та перекладача, члена Спілки письменників України, лауреата літературних премій імені Андрія Малишка, Григорія Сковороди, Володимира Винниченка, Івана Кошелівця, Заслуженого діяча мистецтв України Людмили Михайлівни Скирди. В Японії опубліковано такі книги поетеси, як «Сад любові і сонця» (2004 р.) та «Чарівна мушля» (2004 р.) японською мовою, а також «Дзуйхітцу від сакури» (2005 р.) українською. Цікавим є те, що при їх написанні застосовано жанр дзуйхіцу або коротких есе, заснований японською письменницею Сей Шьонагон, авторкою видатного твору доби Хейан «Записки в узголів’ї» початку ХІ ст. Людмила Михайлівна також переклала українською мовою книгу Її Величності Імператриці Японії Мічіко «Будувати мости. Спогади про книги, прочитані у дитинстві», засновану на доповіді Її Величності під час 26-го Конгресу Міжнародної Ради з питань книжок для дітей 1998 р.[17]

У лютому 2021 року в Посольстві України в Японії відбулася презентація японського видання роману «Західна гейша» української письменниці Єви Хадаші – кандидата мистецтвознавства, японістки, лауреата міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», на якому у 2019 році цей роман отримав спеціальну відзнаку «Міжнародне визнання». Захід пройшов за участі представників Посольства, а також директора видавництва «Дніпро» Мотохіро Оно, саме завдяки підтримці якого стало можливим видання зазначеного роману японською мовою[18].

Однією з перших українських оперних зірок, які розпочали свою діяльність в Японії є  Народна артистка України (2001 р.) та наразі солістка Віденської опери Вікторія Лук’янець. У 1990 році вона вперше дебютувала в Японії завдяки участі в конкурсі японської концертної агенції «MIN-ON», потім відвідувала Японію з гастролями у 2012-2014 рр.[19]

На сучасному етапі  провідну роль в репрезентації України в музичному просторі Японії відіграють українські культурні амбасадори Оксана Степанюк, Катерина Гудзій та Наталія Гудзій. Заслужена артистка України (2011 р.), Посол доброї волі та переможниця конкурсу краси «Mrs. Earth Japan» Оксана Степанюк вперше відвідала Японію у 2003 р. та стала відомою завдяки дуже рідкісному голосу – лірико-колоратурному сопрано. Наразі пані Оксана є солісткою двох основних опер Японії – Токійської опери Фуджівара та Опери Ніссей. У 2011 р. вона заснувала проєкт допомоги дітям, постраждалим у наслідок землетрусу та цунамі в Японії. Під час сольних концертів О.Степанюк завжди виконує українські композиції, завдяки чому ознайомлює японську аудиторію з культурою та традиціями нашої держави[20].

Сестри Катерина та Наталія Гудзій – українські бандуристки, які вже багато років проживають в Японії. Коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС, їх родину евакуювали з міста Прип’ять разом з тисячами інших, тому їх діяльність тісно пов’язана не тільки з промоцією позитивного іміджу України в Японії, а й з вшануванням пам’яті постраждавши від ядерних трагедій. У 2016 році в 30-ту річницю Чорнобильської аварії Наталія Гудзій започаткувала акцію «Мир на крилах», яка включала в себе три етапи: обмін журавликами-орігамі між українськими та японськими школярами; передача Україні журавлика, виготовленого японською дівчинкою Садако Сасакі, яка постраждала від атомного бомбардування в місті Хіросіма і померла за 10 років; концерт українських та японських виконавців[21]. За вагомий внесок у розвиток дружніх взаємин пані Наталію відзначено нагородою Міністерства закордонних справ Японії.  Катерина Гудзій є організатором заходів з просування кулінарної дипломатії України, а також комерційних та благодійних концертів, які мають на меті підтримку дітей Чорнобиля[22]. Водночас вона є Послом доброї волі та культури префектури Чіба.

На музичному напрямку співпрацю з Україною активно розвивають японські скрипальки Чіє Савада та Ясуко Отані. Пані Отані взяла учать в  концерті симфонічного оркестру Національної філармонії України  під керівництвом диригента  народного артиста України Миколи Дядюри, який проходив у рамках Міжнародного музичного фестивалю «Київська весна» в Національній філармонії України як один із заходів Року Японії в Україні. Чіє Савада – голова Японсько-Української асоціації мистецтв – виступала разом з українським скрипалем Олегом Крисою та Національним ансамблем «Київські солісти» у Київській філармонії протягом 2018-2019 рр. Японська співачка та виконавчий директор Японсько-української асоціації культурного обміну Акі Оно також неодноразово відвідувала Україну та виступала в Києві та Львові у 2018 та 2019 роках. У листопаді 2019 року у містах Токіо та Кіото за організацією Посольства України в Японії пройшли концерти української класичної музики, в яких взяли участь  викладач Львівської національної музичної академії імені М.Лисенка Анна Іванюшенко та викладач класу української сопілки у згаданому навчальному закладі, віртуоз Божена Корчинська.

Мистецтво – ще одна тема, яка об’єднує видатних діячок обох країн. У 2017 році в межах Року Японії в Україні на честь Дня захисника відбулося відкриття виставки «Український військовий в японських ілюстраціях» в стилі «манга» авторства японської художниці Нацуме. В Японії активну діяльність веде українська художниця та куратор Зоя Скоропаденко. У 2016 р. пані Зоя презентувала скульптуру «The Hope» («Надія») місту Сома префектури Фукусіма в знак солідарності України з японським народом після аварії на Фукушімській АЕС, а у 2019 р. подібну статую встановлено перед Національним музеєм «Чорнобиль» у Києві. Зоя Скоропаденко є авторкою всесвітньо відомої серії робіт «TORSO», яку було презентовано в Японії на міжнародному мистецькому заході «World Art Tokyo» 2019 р. Того ж року вона виступила  куратором виставки українських митців, зокрема, Оксани Стратійчук, Олесі Джураєвої та Олександри Сиси, в Національному артцентрі в Токіо у межах 104-ї експозиції «Nikaten». У 2020 р. за сприяння Посольства України в Японії було відкрито віртуальну виставку мисткині «Сумо. Життя чемпіона», присвячену 80-тиріччу з дня народження Івана Боришка, а у 2021 р. З.Скоропаденко разом із Посольством відкрила онлайн-виставку до роковин аварій на АЕС в Україні та Японії[23]. Обидві заходи стали важливими українсько-японськими проєктами в часи пандемії коронавірусу.

Українське народне мистецтво представлено завдяки зусиллям майстрині Петриківського розпису з Дніпропетровщини Галини Назаренко, яка у 2019 р. провела серію майстер-класів в Токіо в рамках міжнародного культурного фестивалю «Global Festa JAPAN», а у 2021 р. виступила куратором виставки Петриківки в рамках 105-ї експозиції Японської асоціації митців «Nika» в Національному артцентрі Токіо, яку було організовано за сприяння Посольства України в Японії.

Японські традиційні мистецтва розповсюджуються в Україні завдяки діяльності Українсько-японського центру КПІ ім. Ігоря Сікорського, який реалізує програми знайомства з японською історією, культурою, науково-технічним та інноваційним потенціалом Японії, проводить курси японської мови та традиційних мистецтв, різноманітні культурні та освітні заходи. Зазначений заклад вже багато років очолює та успішно розвиває Катерина Олександрівна Луговська.

В останні роки спостерігаємо збільшення присутності творів українських режисерок в сфері кіно та аніме. 2019 року фільм режисерки Олени Дем’яненко «Гуцулка Ксеня» отримав гран-прі кінофестивалю «Atami Film Festival», а також вийшов в прокат у місцевих кінотеатрах. У 2020 році короткометражний анімаційний фільм «Сама собі тут» режисерки Анни Дудко відібрали до спеціальної програми Best of Stars of Students 18-го Міжнародного анімаційного фестивалю HIROSHIMA, а цього року на міжнародному фестивалі «Short Shorts Film Festival & Asia»,  до офіційної конкурсної програми увійшли короткометражний анімаційний фільм «Тигр блукає поруч» української режисерки Анастасії Фалілеєвої та документальний фільм Аліни Горлової «Цей дощ ніколи не скінчиться».

Щодо академічної співпраці, українськими студіями в Японії займаються Хіроко Йосе (Університет Кейо), Мегумі Суедзава (колишня голова Асоціації україністів Японії), Ацуко Хігашіно (Університет Цукуби). В Україні політику Японії досліджують викладач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Університету імені Т.Г.Шевченка,  старший науковий співробітник відділу історії країн Азії і Африки Інституту всесвітньої історії НАН України, доктор історичних наук, професор Наталія Городня (японсько-американські відносини), членкиня Інституту мов та культур Європи та Азії (Токіо, Японія) Віолетта Удовік (українсько-японські відносини), президент ГО «Український центр азійських студій» та доцент кафедри політології в НаУКМА Олена Микал (відносини Японії з ЄС), директор Українського державного центру міжнародної освіти Олена Шаповалова (японсько-російські відносини). Серед аналітичних осередків слід зазначити діяльність центру «Нова Європа» на чолі з Оленою Гетманчук та «Укранська призма», яким керує Ганна Шелест. Ґрунтовне дослідження сприйняття України в Японії проведено Українським інститутом на чолі з його креативною директоркою Тетяною Філевською[24].

В українській журналістиці суспільні події в Японії активно висвічують  доцентка Львівського національного університету імені Івана Франка Ольга Квасниця та молодша доцентка Християнського університету міста Ібаракі в Японії Юлія Дзябко.

Неможливо розглядати культурно-гуманітарну співпрацю між Україною та Японією не приділивши уваги обмінам у сфері спорту. Перш за все, в Японії добре знають українську школу гімнастики та, зокрема її засновниць Альбіну Миколаївну та Ірину Іванівну Дерюгіних. Українські гімнастки школи Дерюгіної неодноразово брали участь в клубному чемпіонаті світу з гімнастики «Aeon Cup», що на щорічній основі проводиться в Японії, а японські учасниці – в «Кубку Дерюгіної», який проходить в Україні. Великою популярністю користується українська чемпіонка світу з дзюдо, бронзова медалістка Олімпійських ігор у Токіо  Дар’я Білодід. У 2019 році її було призначено Послом доброї волі з питань туризму Японії, а у 2020 році за сприяння «Mitsubishi Motors Україна» вийшов документальний фільм про Дар’ю «Анаконда». З огляду на популярність карате – бойового мистецтва, яке зародилося в Японії – японські шанувальники спорту відзначили переможницю Олімпійських ігор у Токіо українську каратистку Анжеліку Терлюгу, яка завоювала срібну медаль на зазначених змаганнях. Цікавим для японців є досвід України з організації жіночої Федерації сумо, який не існує в Японії.

Наостанок, відзначимо діяльність перших леді та політикинь України. У 2019 році під час робочого візиту Президента України до Японії Перша леді Олена Зеленська відвідала Муніципальний центр здоров’я району Мінато в Токіо, що забезпечує медичну та соціальну підтримку матерям та їхнім дітям, а також ознайомилася з організацією шкільного харчування в Японії з метою впровадження такого досвіду в Україні та поглиблення взаєморозуміння між двома країнами[25]. У 2021 році в рамках проєкту Першої леді з впровадження україномовних аудіогідів за ініціативи Посольства України в Японії в одній із найвідоміших туристичних локацій Японії замку Хімеджі, який входить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, представлено брошуру про цю пам’ятку українською мовою. Розвиткові українсько-японських відносин також активно сприяє Народний депутат України, Співголова групи з міжпарламентських зв’язків з Японією Галина Михайлюк, яка в липні 2021 року вперше як представник Верховної Ради України приєдналася до 45-го онлайн-засідання Асоціації україністів Японії та презентувала доповідь про поточну політичну ситуацію в Україні та основні напрямки українсько-японських відносин[26].

Висновки

Отже, проаналізувавши історію та поточний стан діяльності жінок в японському суспільстві, можна побачити, що Україна та Японія стикаються зі схожими викликами, пов’язаними з глобальним трендом щодо необхідності здійснення заходів задля підвищення ролі жінок у суспільстві на фоні скорочення народжуваності. Жінки обох країн відіграють провідну роль в розвитку двосторонніх культурно-гуманітарних відносин, зокрема, в таких сферах, як балетне та музичне мистецтво, кінематограф, спортивні змагання, благодійні проєкти по лінії «Фукушіма-Чорнобиль», академічні обміни, а також здійснення перекладів художніх творів українських авторів японською мовою. Недостатньо представлені в Японії твори українських письменниць та діяльність вітчизняних художниць, більш активної репрезентації жінок потребує політико-дипломатичний напрям. Очікується, що в найближчому майбутньому поточний стан справ може значно поліпшитися завдяки активізації участі представниць України в просуванні позитивного іміджу України та української культури закордоном в рамках грантових програм Українського інституту, Українського інституту книги, Українського культурного фонду, а також подальшого розвитку та безперешкодного впровадження міжнародних стандартів та найкращих практик у сфері гендерної політики державними установами нашої країни, включно з Верховною Радою, міністерствами та органами місцевої влади. З огляду на специфіку часів пандемії та впровадження нових інструментів міжнародної взаємодії на кшталт проведення онлайн-заходів, публікації матеріалів на інтернет-платформах та більш активного використання соціальних мереж, подальша роль жінок в розвитку публічної дипломатії України та Японії, включно з культурним, музичним, літературним, академічним, економічним, цифровим та іншими напрямами, буде і надалі розвиватися, а горизонти двосторонніх відносин та міжсуспільної співпраці активно розширятимуться.

[1] Будник О. Джапарова: Україна вже має плеяду активних політичних діячок //  Укрінформ. 19 червня 2021. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3267613-dzaparova-ukraina-vze-mae-pleadu-aktivnih-politicnih-diacok.html

[2] Жінки на дипломатичній службі є амбасадорками рівності, які формують позитивне уявлення про Україну на міжнародній арені, – Заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк // Верховна Рада України. 25 травня 2021. URL: https://www.rada.gov.ua/news/Top-novyna/209010.html

[3] The Global Gender Gap Index 2021 // World ECONOMIC Forum. March 2020. URL: http://www3.weforum.org/docs/WEF_GGGR_2021.pdf

[4] 伊勢志摩：神秘と荘厳の地 // Public Relations Office Governemnt of Japan. URL: https://www.gov-online.go.jp/eng/index.html

[5] Tonomura H. Women and Inheritance in Japan’s Early Warrior Society // Comparative Studies in Society and History, Vol.32, Issue 3. July 1990. URL: http://faculty.humanities.uci.edu/sbklein/articles/gender/Tonomura.pdf

[6] Sekiuchi S. Confucian Morals and the Making of a ‘Good Wife and Wise Mother’: From ‘Between Husband and Wife there is Distinction’ to ‘As Husbands and Wives be Harmonious’ // Social Science Japan Journal, Vol. 13, No. 1. 2010. URL: https://theholeinfaraswall-2.nethouse.ru/static/doc/0000/0000/0232/232400.8pjzmlps58.pdf

[7] Yanagishita M. Japan’s declining fertility: “1.53 shock” //  Popul Today. 1992. URL: https://www.semanticscholar.org/paper/Japan’s-declining-fertility%3A-%221.53-shock%22.-Yanagishita/5112e08ac29fbbdadc5fe27a436e7aeb988af9fd

[8] 「女性が輝く社会」の実現に向けて // 外務省. URL: https://www.mofa.go.jp/mofaj/press/pr/wakaru/topics/vol125/index.html

[9] Japan’s dismal rank in world gender equality shows struggle in political, economic spheres // Mainichi Japan. March 31, 2021. URL: https://mainichi.jp/english/articles/20210331/p2a/00m/0na/029000c

[10] Summer Seminar 2018 Japanese Families: 30 Years of Change // Hakuhodo. Aug. 9, 2018. URL: https://www.hakuhodo-global.com/news/summer-seminar-2018-japanese-families-30-years-of-change-1.html

[11] Women and Men in Japan 2020 // Gender Equality Bureau Cabinet Office. 2020. URL: https://www.gender.go.jp/english_contents/pr_act/pub/pamphlet/women-and-men20/pdf/1-4.pdf

[12] More than 110,000 sign Japanese petition against Olympics chief after sexist comments // Japan Times. Feb. 6, 2021. URL: https://www.japantimes.co.jp/news/2021/02/06/national/mori-tokyo-olympics-petition/

[13] Чорнобильська вахта Марі Сасакі // Діти Чорнобиля. 26 січня 2017. URL: https://fcc.kiev.ua/news/26-01-2017

[14] キエフ交流し // 寺田バレエ・アートスクール. URL: http://www.teradaballet.org/kiev.html

[15] 代表 前澤 厚子// アツコバレエスタジ. URL: https://atsukoballetstudio.com/kyousi.html

[16] Хоменко О. Шевченко японською – інтерв’ю з авторкою // Бі-Бі-Сі. 7 березня 2009. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/story/2009/03/printable/090307_shevchenko_japan_is

[17] Біографія // Людмила Скрида. URL: https://liuskyrda.com.ua/biohrafiia/

[18] Презентація японського видання роману «Західна гейша» // Посольство України в Японії. 08 лютого 2021. URL: https://japan.mfa.gov.ua/news/prezentaciya-yaponskogo-vidannya-romanu-zahidna-gejsha

[19] 文化交流110ヵ国・地域 // MIN-ON. URL: https://www.min-on.or.jp/exchange/years_exchange.html

[20] Удовік В. Українсько-японські міжлюдські контакти: історія та сьогодення // Історична правда. 31 травня 2021. URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/05/31/159585/

[21] «Мир на крилах» з Японії // Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”. URL: https://kpi.ua/16-04-29

[22] カテリーナ // Офіційний сайт Катерини Гудзій. URL: https://www.kateryna-music.jp/

[23] «Фукусіма-Чорнобиль 10/35»: українська художниця відкрила виставку до роковин аварій на АЕС в Україні та Японії // Радіо Свобода. 26 квітня 2021. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-onlayn-vystavka-chornobyl-fukusima/31223852.html

[24] Аналітичний звіт сприйняття України за кордоном. Японія // Український інститут. Вересень-грудень 2020. URL: https://drive.google.com/file/d/1Ehe-kZQWOkzoc1Tc5Q8HWqSIhyaJHrDX/view

[25] Олена Зеленська ознайомилася з організацією шкільного харчування в Японії // Офіційне інтернет-представництво Президента України. 24 жовтня 2019. URL:  https://www.president.gov.ua/news/olena-zelenska-oznajomilasya-z-organizaciyeyu-shkilnogo-harc-58001

[26] 第45回研究懇談会のお知らせ // ウクライナ研究会. URL: http://ukuken.web.fc2.com/

ВІОЛЕТТА УДОВІК У ПИТАННЯХ І ВІДПОВІДЯХ

Чому Ви обрали професію дипломата?

Професія дипломата надає можливість представляти свою державу закордоном, розповідати про її досягнення та поширювати її позитивний імідж. Це також неймовірний досвід вивчення культури інших держав та набуття навичок вибудовування міжнародної комунікації. Для мене важливо, щоб моя робота мала суспільну цінність, також я дуже полюбляю мандрувати. Тому я й обрала дипломатію.

В якому виші Ви навчалися?

Я вивчала міжнародні відносини в Одеському національному університеті імені І.І.Мечникова, після чого отримала диплом магістра права Токійського університету в Японії. Також маю ступінь кандидата історичних наук.

Чи є профільна освіта обов’язковою для дипломата?

Мені здається, що профільна освіта не є обов’язковою, але все ж таки дуже бажаною. Тому всім, хто хоче стати дипломатом, рекомендувала б здобути освіту за напрямками «міжнародні відносини», «міжнародне право» або «міжнародна економіка». Є базові речі та поняття, які необхідно розуміти для того, щоб бути ефективним професіоналом.

Які отримані знання найбільше згодилися в практичній діяльності і чому?

Перш за все, згодилися знання мов. Також для мене важливими були такі предмети, як історія міжнародних відносин, політична географія, сучасна геополітика, а також курси із зовнішньої політики різних країн. Зараз, маючи досвід дипломатичної служби, я б додала для міжнародників курси з етнографії України для більш детального вивчення традицій та обрядів нашої держави, а також комунікації або журналістики, на яких би навчали писати пресрелізи, статті для засобів масової інформації, а також розповідали про особливості роботи з соціальними мережами.

Кого з викладачів Ви можете назвати своїм ВЧИТЕЛЕМ і чому?

Всі мої викладачі, керівники та колеги мене чомусь навчили, незважаючи на те, чи це був позитивний або негативний досвід, за що їм дуже вдячна.

Чи є постаті, яких Ви вважаєте взірцем у дипломатії?

Перша асоціація з цим запитанням, яка прийшла на думку – це Імператор сучасної Японії. Саме сучасної, тому що його функції дуже відрізняються від тих, які існували раніше, зокрема у період до прийняття Конституції Японії 1947 року. Незважаючи на дуже обмежені повноваження у сфері дипломатії, як прийняття вірчих грамот від іноземних послів та участь у протокольних заходах, Імператор є дуже важливим символом японської нації. Тому якби, наприклад, Його Величність або інші члени Імператорської родини Японії відвідали Україну, думаю, духовний зв’язок між нашими країнами було б значно посилено.

Які фахові видання Ви б порадили читати молодим дипломатам?

Мені здається, що дуже важливо вміти формувати свій погляд на світові події. Тому, як дипломат-історик, завжди намагаюся спиратися на історичні документи та першоджерела, також вважаю за необхідне бути в курсі останніх новин на глобальному рівні. Для дипломата важливо бачити загальну картину задля того, щоб правильно оцінити процеси, які мають місце на міжнародній арені.

Які труднощі траплялися Вам у професійній діяльності і як Ви їх долали?

Труднощів насправді є багато. Деякі з них можуть бути зовнішнього характеру, інші – внутрішнього. Буває таке, що артист повинен виступати на заході, а в нього панічна атака – його треба заспокоїти, провести захід та потім відвести до лікаря; буває, що готуєш проєкт, а фінансування не надали – у такому випадку необхідно продовжувати пояснювати, чому проєкт все ж таки важливо реалізувати. У таких ситуаціях необхідно бути спокійним, вміти поратися сі стресом та мати креативний підхід до розв’язання проблемних питань.

Які заходи з дипломатичної практики Вам запам’яталися найбільше і чому?

Найбільш яскраві заходи в моїй дипломатичній кар’єрі – це «Дні української культури в Японії» (концерти української класичної музики, фешн-шоу в українському стилі, майстер-клас Петриківського розпису, виставка картин українських художників, покази українських стрічок – в Токіо, Кіото, Йокогамі та Нагої), які я організувала у 2019 році з метою просування позитивного іміджу України в Японії;  підготовка візиту Президента України Володимира Зеленського до Японії з метою участі в церемонії інтронізації Імператора 2019 року, під час якої я мала змогу детально ознайомитися з  особливостями протоколу та церемоніалу Японії та забезпечити супровід першим особам нашої держави; участь в церемонії вручення вірчих грамот Послом України в Японії Сергієм Корсунським Імператору Японії Нарухіто у 2020 році, у ході якої мала велику честь особисто познайомитись з Його Величністю, а також забезпечення українсько-японського та японсько-українського перекладу під час переговорів міністрів оборони України та Японії Андрія Тарана і Нобуо Кіші у 2021 році, завдяки чому вкотре проявила себе не тільки як дипломат, а і як перекладач високого рівня.

Яке значення має публічна дипломатія в практичній діяльності ЗДУ?

Вважаю, що публічна дипломатія займає першочергове значення в діяльності ЗДУ. З моєї дипломатичної практики можу привести приклад заснування акаунта Посла України в Японії Сергія Корсунського в найбільш популярній соціальній мережі в Японії – твіттері – в жовтні 2020 року, а також оновлення стратегій ведення сторінок Посольства у соціальних мережах, які значно сприяли підвищенню видимості України в інформаційному просторі Японії. Так, завдяки першому допису на акаунті Посла, який мав понад 4 мільйонів 200 тисяч переглядів, до Посольства почало звертатися багато японських журналістів, щоб взяти інтерв’ю з приводу публічної дипломатії Посольства. Наразі цей акаунт має понад 7500 фоловерів і є дуже дієвим інструментом поширення позитивного іміджу України. Щодо сторінок Посольства, то вони також мають високу популярність, тому що дописи є цікавими, вони публікуються майже на щоденній основі з обов’язковим використанням японської мови. Я брала безпосередню участь в розробці та реалізації комунікаційних стратегій Посольства, і дуже пишаюся результатами роботи на цьому напрямку.

Чим відрізняється діяльність жінки і чоловіка на дипломатичній посаді, якщо така відмінність має місце?

Мені здається, на дипломатичній посаді немає різниці чи це жінка, чи чоловік. Є основні завдання та цілі, які необхідно виконувати.

Які ключові цінності  дипломатичної служби?

Патріотизм, професіоналізм та вміння відстоювати інтереси держави.