Жіноче обличчя української дипломатії 2021 Ольга Діброва: у пошуках стратегічної глибини для України (до 30-ї річниці Незалежності України)

Голова Наукового товариства історії української дипломатії та міжнародних відносин, доктор історичних наук, професор Ірина Матяш, залучила “ПіК” до проекту “Жіноче обличчя української дипломатії”. Пропонуємо першу публікацію з цього циклу. Іі автор –  ОЛЬГА ДІБРОВА, Посол України у Фінляндській Республіці

Від Президента США до президентів України та інших держав

США і Клінтон

«Америка – це країна, яка змінила моє життя» – написала я у 1996, згадуючи рік перебування у Сполучених Штатах за програмою «Акт на підтримку свободи». Перемога у конкурсі, організованому американським урядом, стала для мене першою важливою міжнародною подією й сама по собі надихнула. На той момент я була звичайною школяркою у Кривому Розі. Так, з відмінним навчанням у школі з поглибленим вивченням англійської мови, заняттями музикою та балетом, літературою, громадською роботою, постійним самовдосконаленням, але я все одно думала, що у такого масштабу заходах рішення прийматимуться «по зв’язках». І, на щастя, помилилася … Адже увійшла до сотні обраних серед тисяч школярів з незалежних держав – колишніх республік СРСР, які подавалися на участь у програмі. Попереду було навчання у американській школі, життя в американській родині, чимало тренінгів, поїздок, спілкування. Виявилося, це був мій початок великої дипломатичної подорожі.

Несподіваним і неймовірним завершенням мого «американського року» стала зустріч з тодішнім Президентом США Б.Клінтоном – мої перші представницькі функції, адже представляти Україну обрали саме мене. Здається, дотепер пам’ятаю як він тримався, посміхався, був інтелігентним, поінформованим, доступним, невимушеним, приділив увагу кожному. На мою думку, саме так має поводитися глава держави. Вразив і майстер-клас з протоколу від Б.Клінтона («неочікуваний приємний сюрприз») – його несподівана пропозиція відвідати робочий кабінет – знаменитий овальний офіс. Так одинадцять підлітків отримали згадку на все життя і фото у серці Білого дому. Можливість безпосереднього спілкування президент-школяр тоді мене вразила і стала прикладом для наслідування.

Цікаво було перечитати свої спогади і роздуми того часу, зокрема навіщо американцям подібні програми. Ось висновок сімнадцятирічної дівчини: «Вони не просто запросили підлітків у гості, щоб відгодувати й показати свій добробут. Вони хотіли, щоб ми сприйняли їхні цінності … ».  Серед вражаючого, захоплюючого, привабливого було й те, що я не сприйняла, що, на мою думку, в нас краще. Наприклад, стосунки у родині, між друзями, надмірна незалежність і часто, як наслідок, самотність, ставлення до грошей. Часто нам здається, що десь там все добре. А я і досі вважаю, що немає кращого місця, де жити, ніж Україна. Справді, Америка дала поштовх, відкрила нові горизонти, показала чимало взірців, але й навчила більше любити свою Батьківщину.

Туреччина, переклад

Наступного разу я опинилася біля президента досить скоро – через рік після закінчення відділення сходознавства Київського національного університету ім.Т.Шевченка та Інституту журналістики того ж закладу. Попрацювавши у МЗС, куди потрапила переважно завдяки знанням турецької мови, була призначена до Посольства України у Турецькій Республіці. І одразу опинилася у великому дійстві під назвою «офіційний візит президента». Не пригадую, скільки їх було згодом, але всі особливі – урочисті, з великою кількістю заходів і поважних осіб навколо.

Для мене кожен візит був особливий ще й тому, що, окрім своїх безпосередніх дипломатичних обов’язків, я майже двадцять років перекладала турецькою президентські переговори. Тому мала можливість спілкуватися з усіма главами Української держави, починаючи з Л.Д.Кучми, та відповідно Турецької держави. Візити були для мене справжнім фізичним випробуванням – до ночі здійснюєш підготовчі роботи – організаційні питання, тези до бесід, виступи, узгодження спільних заяв, а потім два-три дні переклад нон-стоп. Було важко, але цікаво.

Перекладач протягом візиту часто найближча людина до президента. Потрібні і швидкість реакції, і вміння тримати себе, і спілкуватися. Важливо не бовкнути зайвого ані під час заходу, ані після, адже всім цікаво, що ж там було за зачиненими дверима. Крім того, на тебе дивиться неймовірна кількість людей. Я часто дякувала своїм заняттям балетом і досвіду перебування на сцені.

Переклад і знання мови відкрили для мене багато можливостей. Турки справді повернули мені сторицею за зусилля, докладені до вивчення непростої турецької мови. Завдяки перекладу, широким контактам, увазі журналістів, мене знали, відповідали на мої дзвінки у будь-який час, ділилися думками і почуттями, дали можливість вивчити суспільство і політику зсередини. З теперішніми Президентом Туреччини Р.Т.Ердоганом, теперішнім і попереднім міністрами закордонних М.Чавушоглу і А.Давутоглу я була знайома задовго до того, як вони посіли високі посади – усі вони не змінили свого доброго ставлення після політичного піднесення. Практично кожен у свій час публічно похвалив мою турецьку. Хоч подекуди і червонієш від такої уваги, але приємно, коли Президент Ердоган, спустившись з трапу літака, першим ділом запитує «Ольга, як справи, які новини?». Буду завжди вдячна Туреччині за повагу і особливе ставлення.

Мої знання про Туреччину накопичувалися протягом двох довгосторокових відряджень до Анкари (загалом більше шести років). На моїх очах ця країна зробила стрімкий ривок, як в економічній, так і зовнішньополітичній сферах. Світова спільнота заговорила про Туреччину, як про регіонального лідера. Я розповідала про це українським делегаціям, які відвідували турецьку столицю. І врешті вирішила написати книжку, як лише за десятиліття держава може вийти на зовсім інший рівень, адже стрімкий ривок – саме те, що потрібно Україні (уривок надається нижче).

Протокол і призначення послом

З усіх напрямків роботи, якими довелося займатися у МЗС, а їх було чимало, найяскравішим був мабуть протокол. Майже п’ять років у якості керівника (або шефа, як зазвичай називають) були справжньою школою життя. За посадою мені довелося організовувати величезну кількість візитів високих посадових осіб до України, масштабних заходів, постійно спілкуватися з послами, брати участь у дипломатичних прийомах. Шеф протоколу – перший, кого бачить глава іноземної держави по приїзді до України, і останній, кого бачить, від’їжджаючи. Весь досвід, враження, уроки – матеріал, як мінімум, для окремої статті, тому поділюся лише кількома основними висновками.

Людський чинник у міжнародних відносинах – головне. Ключ до успіху – у контактах між людьми.

Без гарної команди нічого не зробиш. Завжди пам’ятатиму «депутатський подарунок» – визначення дня інаугурації новообраного Президента Володимира Зеленського за три дні після голосування. Якби не відданість колективу Департаменту державного протоколу МЗС, ми би не змогли прийняти більше сорока іноземних делегацій, організувати керівників дипмісій і багато чого іншого.

Я називаю протокол геополітикою на долоні. За час дипломатичної кар’єри я брала участь у значній кількості переговорів, прочитала тисячі сторінок аналітики, однак саме робота над підготовкою візитів у протоколі дала мені найкраще розуміння реального ставлення іноземних держав до нашої країни. У такій роботі проявляється, хто до нас дружній, а хто зверхній, хто хоче допомогти, а хто використати, хто співпрацювати, а хто протидіяти.

Робота в протоколі добре підготувала мене до вищої ланки дипломатичної кар’єри – посади посла, адже сучасний посол і організатор, і публічний спікер, і  вдумливий аналітик, і «душа компанії», і ще кілька рядків різних характеристик.

У грудні 2020 року я розпочала свою місію у якості Посла України у Фінляндській Республіці. Цікаво, що завдяки протоколу моє знайомство з Президентом Фінляндії С.Нііністьо відбулося ще до мого призначення – під час його офіційного візиту до України у вересні 2019 року. Цей факт став гарною зав’язкою особистої розмови у Гельсінкі з нагоди вручення вірчих грамот.

Шукаючи стратегічну глибину для України

Доля привела мене до двох країн з надзвичайно цікавою і особливою зовнішньою політикою. Певною мірою їхнє геополітичне розташування подібне до України, адже знаходиться на перетині шляхів між Сходом і Заходом. У історії Туреччини і Фінляндії, стартові позиції яких не були сприятливими, є цікаві приклади, як держави використовували своє геополітичне становище, підвищували впливовість на міжнародній арені, вирішували складні питання зовнішньої політики.

Мені пощастило на власні очі спостерігати період злету Туреччини 2000-2010 років. Отже, наводжу уривок зі своєї книжки «Туреччина, яку ми не знаємо» (видана у 2011 році). Фінляндія, яка більшу частину своєї історії перебувала у межах Швеції та Російської імперії, за дещо більше ніж століття своєї незалежності змогла стати авторитетним членом міжнародного співтовариства. Матеріал стосовно основ зовнішньої політики Фінляндії написала спеціально для цього видання.

 

«Здобувай друзів, а не ворогів – спосіб зміцнення міжнародних позицій» («Туреччина, яку ми не знаємо», 2011 рік)

Від краю до центру

При погляді на карту здається, що сама природа закликала Туреччину з’єднувати Захід і Схід. Однак протягом практично усього XX століття східна країна Туреччина була невід’ємною частиною Заходу, стратегічним партнером США у регіоні.

Ось як визначає місце Туреччини у світовому порядку Ахмет Давутоглу, якого називають «архітектором турецької зовнішньої політики» останніх років (А.Давутоглу довгий час був головним радником прем’єр-міністра Р.Т.Ердогана, з травня 2009 року – міністр закордонних справ): «якщо накреслити карту складної мережі глобальних відносин у період «холодної війни», Туреччина була б прикордонною країною. Будучи частиною західного блоку, вона слугувала південним форпостом західних сил і найбільш східною країною Заходу. Інституційно Туреччина була на Заході і вважалася найважливішим членом НАТО. Після закінчення «холодної війни» на початку 90-х з’явилося нове визначення Туреччини, як країни-моста» (Insight Turkey, Vol. 10, No 1, 2008: Turkey’s Foreign Policy Vision).

Сьогоднішнє турецьке керівництво позиціонує свою країну як невід’ємну частину відразу декількох регіонів – Близького Сходу, Балкан, Кавказу, Центральної Азії, Каспійського, Середземного і Чорного морів, Перської затоки. Виходячи з цього, змінилася й її поведінка на міжнародній арені.

«Нуль проблем з сусідами» і нові зовнішньополітичні підходи

Зовсім нещодавно відносини Туреччини практично з усіма сусідніми країнами можна було охарактеризувати як конфліктні, якщо не конфронтаційні. Це створювало постійні проблеми з безпекою на кордонах, негативно впливало на імідж турецької держави у світі, перешкоджало розвитку торговельно-економічних зв’язків.

Протягом останніх років у турецькій зовнішній політиці відбулося переосмислення місця і ролі Туреччини у світі, а також зміна підходів до реалізації зовнішньополітичних цілей. Цей період вже почали називати «періодом Давутоглу». Він приніс у турецьку зовнішньополітичну доктрину поняття багатовекторності замість односторонньої орієнтації на США та ЄС. Головною метою Давутоглу визначив набуття Туреччиною статусу впливового гравця регіонального та світового масштабу, а також створення уздовж державних кордонів поясу стабільності та безпеки – так звана політика «нуль проблем з сусідами». Прем’єр-міністр Ердоган, кажучи про основу зовнішньої політики Туреччини, часто вживає вислів «здобувай друзів, а не ворогів».

На думку Давутоглу, місце держави у світовій політиці визначається його геополітичним розташуванням та історичною спадщиною. Саме ці дві категорії і складають «стратегічну глибину». Для посилення цієї глибини держава повинна спиратися на геополітичні, історичні, релігійні і культурні зв’язки з сусідніми регіонами, створюючи навколо своїх кордонів мережу союзників.

Реалізуючи такий підхід, Туреччина добилася безпрецедентного налагодження добросусідських відносин з раніше вороже налаштованими до неї країнами (Сирія, Ірак, Греція, Вірменія, РФ).

Голос Туреччини зміцнюється

А.Давутоглу переконаний, що держава може досягти регіонального та світового лідерства лише шляхом забезпечення своєї зовнішньополітичної присутності в максимальній кількості країн і регіонів, а також активного залучення до усіх світових процесів – вирішення головних міжнародних проблем, врегулювання криз і конфліктів.

Важко назвати регіон або напрямок, де сьогодні Туреччина не виявляє активності. На тлі налагодження контактів з сусідами тривають стратегічні відносини з США. Одночасно розвиваються зв’язки з колишніми радянськими країнами. Експерти турецької зовнішньої політики, а також дипломати часто згадують про розпад СРСР як про шанс, можливості виходу на нові ринки, здобуття нових політичних партнерів, реалізацію транспортних проектів і проектів поставок енергоносіїв до Європи. Туреччина цей шанс всебічно використовує.

…… Варто наголосити на якісній зміні у відносинах Туреччини з мусульманськими країнами. Якщо раніше Турецька Республіка, будучи єдиною країною Організації Ісламської Конференції, що одночасно є членом НАТО, сприймалася насторожено, то зараз вона розглядається як захисниця цінностей ісламу. Чи то йдеться про карикатури на пророка Мухаммеда, опубліковані у Данії, чи то проблеми палестинців або мусульманських громад Балкан, турецькі лідери активно озвучують свою позицію, беручи на себе роль «голосу мусульманського світу у європейських структурах».

Особливо яскраво останнім часом проглядається використання турецької дипломатією унікального геополітичного положення своєї країни. Турки стверджують, що здатні розуміти Схід і бути посередником у діалозі між Сходом і Заходом, вони впевнені, що можуть допомогти християнській та ісламській цивілізаціям порозумітися.

«Найважливіша особливість Туреччини – той факт, що вона є демократичною, світською, соціальною, правовою державою, 99% населення якого – мусульмани. Туреччина – міст між Заходом і півторамільярдним мусульманським світом».

«Туреччина, яка традиційно має важливе геостратегічне значення, робить важливий внесок у вирішення глобальних і регіональних проблем на значній території» (Інтерв’ю прем’єр-міністра Р. Т. Ердогана газеті «Нью-Йорк Таймс», 16.09.2008).

Сьогоднішня Турецька Республіка позиціонує себе як країну, що користується довірою практично всіх регіональних суб’єктів, одночасно підтримує стратегічні відносини з Заходом і залишається частиною західних механізмів безпеки. Протягом останніх років одним з головних напрямків турецької зовнішньої політики стало врегулювання регіональних конфліктів, створення зони миру, стабільності і безпеки навколо своїх кордонів.

Виступаючи на засіданні Групи високого рівня в ООН (14.11.2008), прем’єр-міністр Р. Т. Ердоган так сказав про роль своєї держави у формуванні майбутнього: «Туреччина відчуває відповідальність у зв’язку зі своїм особливим географічним положенням, багатою історією та культурною спадщиною. .. Туреччина – це країна, яка покликана бути чинником миру».

Посередницькі зусилля з врегулюванню конфліктів здійснюються турецької дипломатією на кількох напрямках: між Ізраїлем і Сирією, Афганістаном і Пакистаном, Ізраїлем і Палестинською автономією, Іраном і країнами Заходу.

Хотілося окремо зупинитися на діях турецького керівництва під час кавказької кризи серпня 2008 року, дискусії щодо якої не залишили байдужим жоден український дім.

У тій ситуації Туреччина справді опинилася між двох вогнів. З одного боку, США – стратегічний партнер і багаторічний союзник по НАТО, а також Грузія з важливими енергетичними і транспортними проектами. З іншого – Росія з усіма перерахованими вище економічними перевагами і сильним «газовим важелем». Непроста ситуація … Ось які були дії турків. Міністерство закордонних справ виголосило заяву, в якій підтримало територіальну цілісність Грузії. Однак відразу після цього, у розпал бойових дій, прем’єр-міністр Р.Т.Ердоган виступив з ініціативою створення Платформи стабільності і співпраці на Кавказі, яка була покликана стати основою для діалогу між усіма країнами кавказького регіону. З метою обговорення цієї ініціативи 13 серпня він відвідує з робочим візитом Москву, 14-го – Тбілісі, 20-го – Баку. Наприкінці місяця міністри закордонних справ згаданих країн з’їхалися до Стамбулу. Іншими словами, Туреччина уникла необхідності прийняти чиюсь сторону в конфлікті, перетворившись на регіонального миротворця.

Ердоган у інтерв’ю газеті «Мілліет» тоді сказав: «Було б неправильно штовхати Туреччину тільки в одну сторону. Після грузинської кризи деякі хочуть штовхнути Туреччину або до США, або до Росії. Одна сторона – США – наш найближчий союзник. Інша – Росія – найважливіший торговельний партнер. Ми будемо діяти відповідно до національних інтересів Туреччини».

Консультації з приводу Платформи велися ще якийсь час. Нелегко об’єднати країни, які переступили межу військового конфлікту. На даний момент є підстави вважати, що і цю ініціативу спіткає доля інших кавказьких пактів, жоден з яких не увінчався успіхом. Важливо ось що – з кризи майже на своєму кордоні Туреччина вийшла, зберігши відносини з усіма своїми партнерами, та ще й набравши бонуси на міжнародній арені – миротворчий крок був позитивно оцінений і ЄС, і США, і РФ.

Перейшовши до нової зовнішньополітичної концепції, в основу якої покладено принцип активності на всіх напрямках, голос Туреччини на міжнародній арені здобув абсолютно іншого звучання. Якось я обговорювала з колегою, турецьким дипломатом, міжнародні події останніх років, і він зауважив: «Раніше перед тим, як зробити якусь заяву, ми чекали, що скаже Вашингтон, потім Лондон, потім Брюссель, і тільки після цього озивався турецький МЗС». Зараз ситуація докорінно змінилася. Багатовекторність дає свої плоди.

…………….

На завершення зазначу, що на прикладі Туреччини політична, як і людська, психологія придбання друзів, а не ворогів, учергове підтвердила свою дієвість і результативність, а метод діалогу на противагу конфліктності і конфронтаційності довів свою ефективність і здатність «відкривати безліч дверей».

Основи зовнішньої політики Фінляндії

Фінляндія – маленька країна з населенням 5,3 млн. на півночі Європи.  Вочевидь вона не належить до переліку великих держав (great powers), і тим не менше помітна на зовнішньополітичній арені. Українцям Фінляндія відома перш за все політикою нейтралітету за часів «холодної війни», роллю традиційного майданчика для діалогу між Заходом (США) і РФ та Гельсінським заключним актом. Одночасно Фінляндія є успішною, заможною, глибоко інтегрованою у світову економіку й експортно орієнтованою країною з ВВП на душу населення 49 041 дол. США (2020 рік, 22-е місце у світі), високим рівнем внутрішньополітичної стабільності та соціального захисту громадян.

Фінські експерти визнають, що Фінляндія завжди мала унікальну зовнішню політику через свою близькість до Росії (протяжність спільного кордону – 1340 км). Геополітичне розташування Фінляндії змушувало її обирати свій шлях для забезпечення безпеки, захисту власного добробуту та зміцнення міжнародних позицій. Так, політика нейтралітету часів «холодної війни», яка уможливила економічну інтеграцію з Заходом з одного боку та дотримання балансу сил з Радянським Союзом з іншого, згодом була замінена відсутністю членства у будь-яких військових альянсах та максимальною європейською інтеграцією.

За класичним визначенням (https://finland.fi/life-society/finnish-foreign-policy-a-brief-intro/  FINNISH FOREIGN POLICY: A BRIEF INTRO By Hiski Haukkala, March 2010), суть зовнішньої політики Фінляндії – «зберегти те, що має (йдеться про республіку та її політичні інститути), та обережно просувати зміни таким чином, щоб мати власні можливості та надати іншим маленьким країнам можливості для маневрування». У підсумку йдеться про захист світового порядку, заснованого на міжнародних нормах та верховенстві права, де влада сильних стримується ефективними багатосторонніми інституціями: «урок, який можна взяти з історії Фінляндії: коли влада сильних стримана спільними нормами та інституціями, можливість для маневрування маленьких країн є найбільшою».

Незважаючи на західний крен сучасної фінської зовнішньої політики, Росія не втрачає свого значення. Навіть у складні часи Фінляндія підтримує, хоч і непростий, діалог з РФ. Лише протягом першої половини 2021 року, незважаючи на пандемію, міністри закордонних справ П.Хаавісто та С.Лавров мали дві фізичні зустрічі, Міністр з питань розвитку та зовнішньої торгівлі В.Скіннарі відвідав Петербурзький економічний форум, президенти С.Нііністьо та В.Путін мали телефонну розмову. Країни пов’язані міцними економічними зв’язками. РФ є шостим експортним партнером Фінляндії, на російському ринку працює близько 600 фінських зі значним обсягом інвестицій.

Очевидним пріоритетом для Фінляндії є захист національної безпеки. На думку фінських дослідників Т. Ваахторанта та Т. Форсберга (Tapani Vaahtoranta & Tuomas Forsberg, “Finland’s Three Security Strategies”, in Mathias Jopp & Sven Arnswald, The European Union and the Baltic States : Visions, Interests and Strategies for the Baltic Region. Finnish Institute of International Affairs & Institut für Europäische Politik 1998), Фінляндія має три основні стратегії безпеки щодо РФ. Перша – балансування, а саме балансування російської військовій присутності у регіоні Північної Європи, у першу чергу шляхом розвитку власного військового потенціалу, а також заохочення присутності ЄС та США. Друга – непровокування РФ, зокрема уникнення конфронтації з сусідом. Прикладом є відмова від внесення до двостороннього порядку денного питання території Карелії, яка була анексована Радянським Союзом відповідно до Паризького мирного договору 1947 року. Третя – стратегія посилення норм та інституцій. Практично – «стримування російського ведмедя». Фінляндія підтримує демократизацію РФ з тим, щоб зв’язати її численними багатосторонніми зв’язками з Заходом. Слід зауважити, що події у світі останнього десятиліття суттєво зменшили оптимізм фінської сторони щодо останньої стратегії.

Сучасна зовнішня політика Фінляндії має цілком консервативне підґрунтя. У Доповіді Уряду Фінляндії щодо зовнішньої та безпекової політики, оприлюдненої у жовтні 2020 року, (https://julkaisut.valtioneuvosto.fi/bitstream/handle/10024/162515/VN_2020_32.pdf?sequence=1&isAllowed=y) головною метою визначено зміцнення позицій на міжнародній арені, захист незалежності та територіальної цілісності, зміцнення безпеки та добробуту населення. Привертає увагу взаємопов’язаність питань безпеки та глобальної відповідальності. Виходячи з цього, одним з головних завдань визначено «залучення до міжнародної співпраці з метою попередження виникнення збройних конфліктів та ситуацій, які б ставили під загрозу безпеку Фінляндії та функціонування фінського суспільства». Необхідно підкреслити, що у цьому контексті йдеться й зокрема про безперешкодний доступ фінських компаній до міжнародних ринків. Також чітко визначені цінності, що застосовуються у реалізації зовнішньої політики: права людини, верховенство права, демократія, мир, свобода, рівність. Головний акцент у Доповіді зроблено на важливості спільної відповідальності за протидію глобальним викликам (зміни клімату, пандемії тощо) та захисті світового порядку на основі верховенства права.

З огляду на зазначене виокремлено чотири пріоритети діяльності Фінляндії на міжнародній арені задля забезпечення національних інтересів: перший – розвиток зовнішньополітичної та безпекової співпраці; другий – зміцнення багатосторонньої співпраці; третій – поширення спільної відповідальності (за протидію глобальним викликам), відстоювання прав людини «як основи для зовнішньої та безпекової політики»; четвертий – миротворча діяльність.

Маневреність до сьогодні є однією з основних характеристик дій Фінляндії у міжнародному середовищі. Так, одне з головних завдань – попередження втягування Фінляндії у збройний конфлікт – здійснюється кількома шляхами. З одного боку зміцнюється обороноздатність країни –видатки на оборону збільшені  на 50% у 2021 (4.87 млрд. евро проти 3.17 млрд, евро у 2019 році) – 1,4% ВВП. Поглиблюється співпраця з країнами Північної Європи, насамперед зі Швецією. Розбудовується співпраця з США, у тому числі й безпекова у світлі агресії РФ проти України, включаючи постачання до Фінляндії нових багатоцільових винищувачів. Фінляндія рішуче підтримує територіальну цілісність України як на двосторонньому рівні, так і у рамках міжнародних організацій, виступаючи, як правило, співавтором відповідних резолюцій. Розширюється партнерство з НАТО, зокрема з метою підвищення рівня бойової готовності, бойових спроможностей та взаємосумісності ЗС Фінляндії з країнами-партнерами та країнами НАТО. Фінляндія виступила ключовим контрибутором у розвиток спроможностей ЄС та НАТО з протидії гібридним загрозам. Зі штаб-квартирою у Гельсінкі створено Європейський центр протидії гібридним загрозам. Здійснюється протидія експансії КНР, зокрема, в рамках діяльності Арктичної Ради.

З іншого боку підтримується діалог з Російською Федерацією. Докладаються зусилля для підтримання традиційної ролі Фінляндії у якості переговорного майданчика між США та РФ. Так, саме Гельсінкі було обрано місцем зустрічі президентів США та РФ Д.Трампа та В.Путіна у липні 2018 року. Нерідко Фінляндія бере на себе роль й «голосу Заходу», виходячи зі свого геополітичного становища та унікального історичного досвіду. «Ми є частиною Заходу, але ми також є сусідом Сходу» – каже Президент С.Нііністьо (Finland’s President Is Loved at Home and Respected by Putin and Trump (foreignpolicy.com)). Фінляндія стурбована станом режиму контролю над озброєннями, який зазнає суттєвої трансформації через протистояння США, КНР та РФ, що створює значні виклики для безпеки Фінляндії. Не випадково, саме у Гельсінкі 5 жовтня 2020 року відбулися переговори США – РФ щодо Договору про стратегічні наступальні озброєння.

Фінляндія також докладає зусиль для підтримання свого іміджу як батьківщини Гельсінського заключного акту. Так, нещодавно Президент Фінляндії С.Нііністьо висунув ініціативу щодо проведення у 2025 році саміту глав держав, за участю США, РФ, КНР та інших країн, з метою підтвердження відданості засадничим принципам Гельсінських домовленостей (суверенна рівність, незастосування сили, непорушність кордонів, територіальна цілісність, мирне врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи, повага до прав людини та основних свобод, сумлінне виконання міжнародного права, рівноправність та право народів розпоряджатися своєю долею).

Протягом десятиліть зусилля фінської дипломатії були спрямовані на збільшення свого міжнародного впливу та авторитету. Вочевидь, їй вдалося знайти свої «зовнішньополітичні бренди», які зробили Фінляндію впізнаваною, а її голос вагомим у світі.  Це миротворча сфера; попередження та ефективне врегулювання конфліктів; надання міжнародної допомоги з акцентом на подоланні бідності, забезпеченні рівності й покращенні якості освіти; просування міжнародної співпраці у питаннях протидії змінам клімату.

Слід відзначити значні ресурси, що виділяються на згадані напрями. Зокрема, на надання міжнародної допомоги (гуманітарної, технічної та консультативної) у сфері розвитку – 66% бюджету МЗС Фінляндії на 2021 рік (711 млн євро + 671 млн. євро бюджету програм, які адмініструються МЗС), на миротворчу діяльність Фінляндії – 6% бюджету МЗС Фінляндії на 2021 рік (53 млн. євро), близько 500 фінських військовослужбовців беруть участь у 10 військових операціях з кризового управління під егідою ООН, ЄС, НАТО та Глобальної коаліції по боротьбі з ІДІЛ.

Як зазначив Президент С.Нііністьо, «Фінляндія завжди готова запропонувати добрі послуги для підтримки переговорів зі стратегічної стабільності» (Speech by President of the Republic of Finland Sauli Niinistö at the opening of Parliament on 3 February 2021 – Presidentti)

Фінляндія і Туреччина безумовно різні й історично, і політично, тим цікавіше бачити подібні кроки, які здійснювали ці країни у зовнішній політиці, –  сприяння встановленню миру, посередництво у врегулюванні конфліктів, налагодження контактів між Сходом і Заходом. Цим країнам вдається використовувати особливості власної географії та історії і перетворювати їх на внутрішні переваги та міжнародні бонуси.

Сподіваюся, Україна знайде свою «стратегічну глибину» на основі свого геополітичного розташування та історичної спадщини, а найважливіше – цінностей, які визначали розвиток нашого суспільства протягом століть. Безцінний заповіт залишив нам взірцевий державотворець, святий князь Ярослав Мудрий: «…Якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить Він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі загинете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим».

      З Президентом Фінляндії Саулі Нііністьо з нагоди вручення вірчих грамот

ПРО АВТОРА:

ОЛЬГА ДІБРОВА

Грудень 2020 – дотепер	Посол України у Фінляндській Республіці
2016 – 2020	Директор Департаменту державного протоколу МЗС України
2012 – 2015	Заступник директора – Начальник Управління країн Південної Європи, Балкан та Південного Кавказу Третього територіального департаменту МЗС України
2010 – 2012	Радник, начальник відділу Департаменту секретаріату Міністра закордонних справ України К.І.Грищенка
2006 – 2010	Керівник політичної секції, прес-секретар Посольства України в Туреччині
2004 – 2006	Другий секретар аналітичного відділу Секретаріату Міністрів закордонних справ України К.І.Грищенка та Б.І.Тарасюка
2000 – 2004	аташе, третій секретар Посольства України в Туреччині
1999 – 2000	аташе відділу Кавказу і Туреччини МЗС України
1998 – 1999	спеціаліст відділу міжпарламентських зв‘язків Секретаріату Верховної Ради України (в рамках програми „Помічник Голови Комітету ВРУ”)