Подорож дилетантів: дипломатія мовою жестів
Спонтанне рішення ОП вивезти Зеленського на Генасамблею віддає відвертим аматорством та імітацією дипломатичної діяльності.
Нинішній прессекретар президента, як і його попередниця, був обраний на посаду за результатами конкурсу. Що ж це за конкурс такий і за якими критеріями речників президента обирають? Якщо ці — найкращі, то я боюся навіть запитувати, ким є ті, хто конкурс програв. І справа не в дурнуватих селфі чи окулярах в пазусі. Керівники пресслужби президента, схоже, зовсім не розуміють того, про що говорять. Так, за два дні до початку чергової сесії Генасамблеї ООН речник президента стверджує, що президент «ще не визначився», чи вирушить він туди особисто, чи ні, але «візит готується». Пояснення речника щодо деталей «підготовки» підказують, що цей візит може бути черговою «подорожжю дилетантів». В уяві пана Нікіфорова підготовка полягає в тому, що «відповідна служба ОП, протокольна служба, інші служби роблять все, щоб візит відбувся: видають візи учасникам делегації, у кого немає дипломатичних паспортів, літак заправляють — що завгодно. Щоб, якщо президент вирішить летіти, все було готово». Речник вже літав з президентом до США, а тому мав би знати, що туди візи потрібні всім, навіть володарям диппаспортів, а видає їх не якась протокольна служба, а Держдепартамент США.
Насправді підготовка візиту президента на Генасамблею ООН — це не про заправку літака (уявляю собі Кулебу з Подоляком на автозаправнику). Це складний процес, що забирає багато часу. За два тижні нереально з нуля підготувати «якісь домовленості» чи «підписання якихось документів», про що говорить прессекретар. Звичайно, можна загадати МЗС, постпредству України при ООН та усім посольствам підготувати «якісь» пустопорожні декларації чи спільні заяви про «все добре проти усього поганого». Можливо навіть, що хтось напише на колінці текст ні про що і навіть встигне його погодити з потенціальними партнерами. Але навряд чи буде з цього якась користь, бо коли документ готується під візит, а не навпаки, то й ціна йому три копійки при дорозі.
Спонтанне рішення ОП вивезти Зеленського на Генасамблею віддає відвертим аматорством та імітацією дипломатичної діяльності. Речник президента припускає, що Зеленський на сесії Генасамблеї презентує Кримську платформу і може запросити всі 193 країни члени ООН приєднатися до неї та підписати Кримську декларацію. На думку речника, «це було б хорошим жестом». Жести справді річ хороша, але нині треба думати не про них, а про реальні кроки. Декларацію Кримської платформи підписало 46 країн. Це непоганий результат, зважаючи на шалений опір і погрози Москви її учасникам. Проте розраховувати на суттєве збільшення підписантів не варто. А якщо «хороший жест» президента Зеленського не оцінять і на його заклик відгукнуться лише півтора карибських острова, або взагалі ніхто, шкоди від цього буде більше, ніж користі.
Що робити у цій ситуації? Не зациклюватися на Кримській декларації та згадати, що на минулій сесії Генасамблеї ООН за резолюцію 75/29 про мілітарізацію Криму та частин Чорного та Азовського морів проголосувало 63 країни, а за резолюцію 75/192 про ситуацію з правами людини в Криму — 64 делегації, тобто значно більше, ніж приєдналося до Кримської платформи.
А тому, замість того, щоб просувати ще одну резолюцію з текстом Кримської декларації, варто видати її як документ ООН від імені 46 країн, що її підписали, та включати головні тези цієї декларації в текст резолюцій, які вже є на порядку денному. Це копітка й непроста робота і, головне, результат буде видно лише в грудні, коли Генасамблея ухвалюватиме свої резолюції. Якщо ж нинішня українська влада продовжуватиме діяти в парадигмі «ніколи такого не було» та «вперше в історії», ігноруючи досягнення попередніх років, ми можемо у черговий раз набити собі лоба. Бо якщо для влади важливіші ефектні «жести» та моментальні фото, то й результат буде відповідний — багато галасу та селфі, а на виході – пшик.
Олександр МАЦУКА, дипломат, співробітник ООН, екс-керівник Секретаріату Ради Безпеки ООН
