Акупунктура Бабиного Яру

«Потрібно переосмислити, що означає копати землю. І що означає копати таку священну землю, як Бабин Яр». Нік Аксель

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» представив художню концепцію майбутнього Меморіального комплексу. Саме з неї розпочнуть свій шлях усі майбутні проекти центру. Хочется розібратися у запланованому й детальніше зупинитися на окремих напрямках концепції, втілення у життя якої триватиме до 2026 року. Але щось з’явиться вже незабаром. Також згадаємо найвідоміші меморіальні центри Голокосту, що вже створені в Ізраїлі та США.

Завдання Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» – перетворити Бабин Яр на місце, яке відвідуватимуть мільйони людей на рік. Щоб вони виходили з цього простору іншими і хотіли повернутися.

Склад команди, яка впродовж минулого року працювала над художньою концепцією, у певному сенсі, прецедент. Бо жоден міжнародний історичний, культурний чи соціальний проект не об’єднував під однією назвою таких людей, чиї імена – це авторитет і визнання у світі. Знайомство з особистостями, що спрямовують свої енергію й талант на створення Меморіального центру варто розпочати з Марини Абрамович. Художниця-перформансистка, майстер й дослідник мистецтва витривалості, лауреатка премії «Золотий лев» Венеційської бієнале, засновниця Інституту Марини Абрамович (MAI) працює над декількома проектами для Меморіального комплексу. Один з них пов’язаний із призначеним для користовача досвідом Visitor Journey – “Подорож відвідувача”. Ще один – Кришталева стіна плачу. «Я хочу, щоб публіка взаємодіяла. Я хочу, щоб публіка переживала емоції. Я хочу, щоб молоде покоління налаштувало і відновило зв’язок з минулим і побачило його, і пережило досвід не просто минулого, але також майбутнього”, – каже Марина Абрамович.

Сергій Лозниця – український режисер, лауреат Каннського кінофестивалю, лауреат Держпремії України ім. О. Довженка створює проект «Бабин Яр. Контекст», ідея якого виникла у режисера із сценарію ігрової картини “Бабій Яр”. Зйомки фильму мали відбутися у  2020 році, але через пандемію перенеслися у часі.

Проект для Меморіального центру являє собою мозаїку архівних кадрів та ігрових епізодів. Декілька вже доступні для перегляду на сайті Меморіалу.

Больові точки

“Хотілося б, щоб сплав ігрового та документального зображення був настільки органічним, щоб у глядача не виникало жодоного сумніву: він дивиться хроніку. Як відомо, сам розстріл у Бабиному Ярі, вулиці міста Києва в ці дні у кінохроніці ніяк не представлені. Але нам вдалось знайти хроніку, зняту в Києві до і після розстрілів. Наприклад, вхід німецьких військ до Києва, підрив Хрещатика 24 вересня 1941 року – подія, яка безпосередньо пов’язана з прийняттям рішення про розстріли. Ми працюємо з різними архівами: з Федеральним архівом Німеччини (Бундесархів) у Берліні, з регіональними німецькими архівами, з Красногорським архівом у Росії, з Центральним державним кінофотофоноархівом України ім. Г.С. Пшеничного. Шукаємо хроніку, зняту в Україні, починаючи з червня 1941 року”, – говорить режисер.

Серйозним пошуком кіноматеріалів на цю тему в архівах різних країн ще ніхто не займався. І пошуки приносять несподівані відкриття. Наприклад, в Красногорських архівах знайдено повну хроніку Київського процеса над нациськими злочинцями, який проходив у 1946 році. З цього матеріалу Лозниця планує створити окремий документальний фільм.

Другий проект Лозниці буде здійснено під час зйомок повного метру “Бабин Яр” – це буде VR-інсталяція масових сцен фільму. Загалом заплановано 25 масових сцен. Під час зйомок фільму один із дублів буде зніматися на VR-камеру. На основі цих кадрів буде створено інсталяцію, в якій відвідувач, за допомогою технічних засобів, зможе стати свідком сцени і буквально опинитися всередині події. Глядач постане перед фактом трагедії. Відбудеться його усвідомлення жаху, тяжкості злочину, співпереживання і, в наслідок, роздуми над тим, що сталося.

Нік Аксель, архітектор, керівник архітектурного відділу Академії Ритвельда (Нідерланди), куратор концептуального розвитку архітектури BYHMC нагалосив, що впродовж роботи було сформульовано низку архітектурних принципів дотримуватись яких вкрай важливо у цьому проекті. Один з них: активна забудова не повинна шкодити ґрунтам. Місця поховання не слід турбувати. У цьому повага до віри та традицій для багатьох религійних та духовних практик, включаючи іудаізм.

“Потрібно переосмислити, що означає копати землю, і що означає копати таку священну землю, як Бабин Яр. Та натомість ми маємо прийняти факт того, що цілісніть землі Бабиного яру зрушено. Але ми не повинні повторювати помилки історії: будівництво поверх, стирання та забуття минулого. Прийнявши те, що було вчинено на цій землі, ми повинні використовувати матеріальні аспекти цієї ділянки та її історію, як матеріал”, – відзначає Нік Аксель.

Масштаби виклику

До цього часу моменту жодна архітектурна команда не осмислювала і не проектувала свою роботу з точки зору того масштабу, який заявлено в художній концепції Меморіалу. Адже мова йде про всю територію Бабиного Яру: від вулиці Ю. Іллєнка до міської психіатрчної лікарні ім. І. П. Павлова. Трансформувати усю територію – це серйозний виклик. В цьому просторі буде існувати близько двадцяти різних зон, територій, кожна з яких буде по-своєму представляти один із аспектів трагедії, що сталася у Бабиному Яру. І це грандіозний челендж для будь-якого архітектурного бюро. На базі цієї художньої концепції впродовж року-півтора виникне архітектурний базис.

 

Та вже зараз автори концепції озвучують розуміння особливостей цих територій. Бо і тепер в будь-якій точці може бути віднайдено захоронення останків. Тому архітектори схиляються до використання інноваційних технологій та таких способів будівництва, які дозволять не занурюватись у ґрунт. Також будуть використовуватися фундаменти вже існуючих будівель, недобудованих або занедбаних приміщень Павлівської лікарні. Будуть відновлюватися фундамети, які вже існують. Наприклад, архітектори Ян де Вільдер і Інге Вінк проявили зацікавлення до незавершених, покинутих корпусів психіатричної лікарні.

Планується, що майбутній Меморіальний комплекс в 2026 році включатиме в себе Музей трагедії Бабиного Яру 1941-1943, Музей Голокосту в Україні та Східній Європі, Музей історії забуття трагедії Бабиного Яру, Музей історії місця та Куренівської трагедії, Інсталяцію, присвячену жертвам трагедії, Простір для молитви, до складу якого увійдуть синагога, церква, мечеть та неконфесійний простір. Також буде створено освітній та науковий центр, майданчик для дискусій, медіатека, бібліотека, архів і колекції, освітньо-ігровий простір для дітей і Центр реабілітації наслідків психологічної травми.

Точки входу

Задача архітекторів буде не простою, адже концепція передбачає  створення території, яка матиме декілька точок входу в історію цього місця та в контекст трагедії. Попасти у простір через музей Голокосту чи музей Бабиного Яру. Через Освітній центр чи бібліотеку, Мемориальну синагогу чи “Бабин Яр. Контекст” Сергія Лозниці – вибір завжди робитиме людина, що прийде до Меморіального центру.

Перший об’єкт, який буде зведено в рамках концепції вже цієї весни – Меморіальна синагога. Її автор – всесвітньо відомий архітектор Мануель Герц. Це він спроєктував унікальну синагогу в німецькому місті Майнц. Невеличка київська синагога буде створена у формі книжки, яка як і книжка буде відкриватися та закриватися. В якості матеріалу буде використано двохсотлітня та трьохсотлітня деревина українського дубу. Всередини її розпишуть молитвами та візерунками, що прикрашали українські синагоги, які було зруйновано нацистами під час окупації. Цю невеличку синагогу буде споруджено без фундаменту безпосередньо між пам’ятником «Менора» і схилом Яру.

Відкриття  заплановано на 8 квітня 2021 року.

До речі, є декілька цифр, з яких варто почати дізнаватися бодай щось про те, що сталося на місці трагедії. Тільки за 29-30 вересня 1941 року у Бабиному Яру було розстріляно 33 771 людину. В планах Меморіалу – поставити пам’ятник кожному.

Вже зараз на сайті www.babynyar.org працюють проекти «Імена», “Місце”, “Шлях”, “Розмова”, “Моделі”, “Освіта”, «Бібліотека» тощо. Викладено докладний план концепції, біографії творців Меморіалу та повний склад трьох рад, з яких складається Фонд: наглядову, громадську та наукову.

Між Єрусалимом та Вашингтоном

Найвідоміший Мемориальний комплекс історії Голокосту – щороку його відвідує більше мільйона осіб – знаходиться в Єрусалимі і займає територію в 18 гектарів. Меморіал, заснований в 1953 році, увічнює пам’ять про євреїв-жертв нацизму в 1933-1945 роках і про зруйновані єврейські общини.

Окрім Музею історії Голокосту, до складу комплексу входять Дитячий меморіал, Зал пам’яті, Меморіал депортованим «Вагон для худоби», Партизанська панорама, Стіна пам’яті, колона Героїзму і монумент єврейським солдатам. Серед відкритих пам’ятних майданчиків -– Долина громад, площа Надії, площа Януша Корчака, площа Сім’ї і площа Варшавського гетто. Велику науково-просвітницьку роботу ведуть науково-дослідний інститут, візуальний центр, бібліотека з архівами, видавництво і освітній центр. Сайт: www.yadvashem.org

Офіційний меморіал Сполучених Штатів Америки, присвячений трагедії Голокосту – це The United States Holocaust Memorial Museum – відкритий у Вашингтоні з квітня 1993 року. За цей час в ньому побувало більше 45 мільйонів відвідувачів, серед яких 10 мільйонів це школярі.

Пріорітети Меморіалу: освіта, пам’ять, дослідження. Музей фінансує виїзні виставки, освітню роботу для вчителів та студентів та вшанування пам’яті жертв Голокосту, включаючи щорічне відзначення країною Днів пам’яті в Капітолії США. В музейних фондах зберігаються витвори мистецтва, хронікальні матеріали, техніка, особисті речі та папери, фотографії, фотоальбоми тощо.

Витяг з офіційної заяви директорки Меморіалу, Сари Блумфілд, яскраво ілюструє специфіку роботи меморіалу в США: “Етнічне насильство та ідеологічний екстремізм існують, зростає антисемітизм та продовжується геноцид і наша робота ще ніколи не була більш актуальною. Ми віримо, що наші програми для вчителів та молоді, працівників правоохоронних органів, судової та військової систем, допомагають людям зрозуміти їх особисті та професійні ролі у просуванні свободи та гідності. Зло не можна викорінити. Байдужість має наслідки. Свобода вимагає відповідальності”.

Сайт Меморіалу доступний на 16 мовах: www.ushmm.org

Сьогодні ми стикаємось із тривожним зростанням заперечення Голокосту та антисемітизму – навіть у тих країнах, де стався Голокост. Це відбувається саме тоді, коли ми наближаємося до моменту, коли людей, що його пережили та свідків більше не буде в живих. Ось чому, коли вже майже не залишилось власних больових точок, загальна концепція Іллі Хржановського, художнього керівника Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», відповідаю цому складному завданню проекта: «Трагедія Голокосту, зокрема, трагедія Бабиного Яру, відбулась 80 років тому. Сьогодні йде покоління останніх свідків трагедії. Скоро зникне прямий зв’язок часу, майбутнє покоління втратить можливість зрозуміти, пізнати, а найголовніше, відчути, що ж відбулось 80 років тому. Наше завдання – перетворити це з абстракції на щось живе, на щось емоційно впливове. На щось, що здатне викликати співчуття, почуття любові до ближнього, почуття сорому за людство, яке допустило це, почуття ніжності та біль втрати цілого світу».

Ілля Хржановський, художній керівник «Меморіалу Голокосту «Бабин Яр»

– На вашу думку, в чому сьогодні полягає функція меморіальної архітектури?

– Я не фахівець з меморіальної архітектури, але думаю, що функція всього, що працює з пам’яттю, пов’язана з тим, що ти можеш, дивлячись на минуле, робити внутрішні висновки всередині своєї душі, серця або розуму, а краще і першого, і другого, і третього, про те, як влаштований світ. Як потрібно жити, як можна спробувати щось виправити. І будь-який меморіал, пов’язаний із загибеллю людей, з тим, що одні люди вбивають інших, або коли відбувається катастрофа, – в обох випадках ти можеш намагатися в собі самому не допускати можливості, щоб щось руйнувалося поруч з тобою. Це про любов до іншої людини і до світу. В випадку, коли мова йде про природні катастрофи, – це про любов до землі і до всевишнього, в якого ти можеш вірити і молитися. В будь-якому випадку, це про любов.

Та є ще й формальні відповіді, і вони теж відповідають правді. Різні дисципліни до різного апелюють. Для когось точка входу –найбільш зрозуміла – там загинули предки. Для іншого – тому що він живе в цьому місті, він вивчає його історію. Хтось приходить подивитися на унікальний архітектурний ансамбль. Для когось це святе місце. У всіх культурах і всіх країнах, в усі часи, місце, в якому загинуло така кількість людей, святе. І усвідомити це – найважливе завдання, яке існує в цьому місці і просторі.