Стратегічне партнерство України з сусідніми країнами як один з інструментів протидії російській агресії

Країни Центрально-Східної Європи члени-НАТО об’єктивно мають бути стратегічними партнерами з Україною саме через спільну позицію Альянсу до агресивної політики Росії.

Стратегічне партнерство це особливий тип міждержавних відносин, який побудований як послідовна система взаємодії держав в напрямі реалізації спільних стратегічних завдань, інтересів та цілей. На відміну від союзницьких відносин стратегічне партнерство не передбачає жорсткої системи зобов’язань політичного, економічного, гуманітарного або безпекового характеру.

Дії Російської федерації надають сучасним міжнародним відносинам ознаки хаосу та невизначеності. Взаємна залежність суб’єктів міжнародних відносин зростає, що вимагає пошуку нових форм для їх координованої та узгодженої взаємодії. Новітні виклики міжнародній безпеці, які мають транскордонний характер, потребують змістовних і дієвих спільних відповідей з боку євроатлантичної спільноти націй.

Для України в умовах російської агресії важливе стратегічне партнерство з усіма сусідами – членами НАТО. Система стратегічного партнерства нашої держави формується згідно з обраним Україною стратегічним курсом на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Відносини України з різними стратегічними партнерами не повинні входити у суперечність між собою, мають бути максимально гармонізованими.

Головною об’єднувальною метою стратегічних відносин України з іншими країнами на сучасному етапі є протидія глобальним викликам з боку РФ в цілому  і російській інвазії в Україну, зокрема.

На регіональному рівні найбільш розвиненими, конкретизованими і визначеними є відносини стратегічного партнерства України з Польщею. Процес зближення національних інтересів обох країн, розпочатий із набуттям Україною незалежності, був підтриманий низкою двосторонніх зовнішньополітичних кроків, що започаткували шлях подолання історичних суперечностей, примирення та стратегічної співпраці заради спільного європейського майбутнього обох країн. В дусі стратегічного партнерства Польща добровільно взяла на себе низку моральних зобов’язань перед Україною щодо захисту її інтересів в рамках ЄС, підтримки суверенітету, територіальної цілісності та євроінтеграційних прагнень нашої держави. Усвідомлення надзвичайно вигідних для обох країн перспектив політико-економічного співробітництва є чинником, дія якого може потенційно сприяти інтенсифікації процесів приєднання України до європейських структур.

Побудова послідовної і транспарентної системи відносин стратегічного партнерства має забезпечити Україні поступальний демократичний розвиток, випереджальне здійснення суспільної модернізації та зміцнення міжнародних гарантій її безпеки.

Згідно новітньої Стратегії національної безпеки першим пріоритетом  національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є відстоювання незалежності і державного суверенітету, відновлення територіальної цілісності у межах визнаного міжнародним правом державного кордону України. Реалізація цього пріоритету забезпечуватиметься за такими напрямами: відновлення територіальної цілісності та державного суверенітету на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях,  Автономної Республіки Крим та міста Севастополь; розвиток особливого партнерства з Організацією Північноатлантичного договору з метою набуття повноправного членства України в НАТО. Для зміцнення позицій Російська Федерація застосовує енергетичну та інформаційну “зброю”, намагається впливати на внутрішньополітичну ситуацію у європейських державах. Особлива увага приділяється країнам Центрально-Східної Європи. З метою захисту власних національних інтересів та зміцнення регіональної безпеки Україна розвиватиме: стратегічне партнерство з Азербайджанською Республікою, Грузією, Литовською Республікою, Республікою Польща, Турецькою Республікою; партнерські відносини з іншими державами Балтії та державами Північної Європи, а також тісні добросусідські відносини з державами Центральної та Південно-Східної Європи; практичну взаємодію з державами – членами НАТО у гарантуванні безпеки у Чорноморському басейні [2]. Отже, в українській стратегії національної безпеки немає прямої згадки про Румунію. Відсутність згадки про Румунію не залишилася непоміченою в цій країні.

На наш погляд, Люблінський трикутник (Литва-Польща-Україна) потребує на розширення шляхом долучення Румунії. Варто підкреслити, що Румунія розглядає Росію як загрозу власній безпеці. Це зазначено в Національній стратегії оборони, затвердженій Парламентом Румунії в червні 2020 р. Румунія бере на себе відповідальність за зміцнення демократії на пострадянському просторі. Водночас, прикро для нас, що Румунія не надає великого значення відносинам з Україною у подоланні загроз з боку Російської Федерації. Україна згадується лише двічі: у розділі про Стратегічне становище Румунії на регіональному рівні та коли йдеться про мінливість ситуації в галузі безпеки на Західних Балканах. В цьому документі Румунія покладається на виконання безпекових цілей лише на стратегічних партнерах з Європейського Союзу та НАТО [3].

Саме російська агресія обумовлює безпекову ситуацію в Центрально-Східній Європі. Країни регіону стали головним прихильником збільшення військової присутності НАТО та створення системи оборони на європейській периферії. В країнах – західних сусідах України питання перегляду членства ані в НАТО, ані в Європейському Союзі в жодному випадку не стоїть.

З розпадом комуністичних диктатур на сході континенту цінності вільного світу розширилися за межами колишньої залізної завіси. І колишні радянські сателіти, звільнившись, обрали Північноатлантичний альянс. Геополітично, його східний фланг залишається найбільш вразливим, тому держави регіону змушені координувати свої стратегії безпеки.  За ініціативою глав держав Румунії та Польщі в 2015 р. був започаткований формат «Бухарестської дев’ятки» (B9), який об’єднав крани Центрально-Східної  Європи – члени НАТО (Румунія, Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща та Словаччина). Перший саміт В9 відбувся в листопаді 2015 р. в Бухаресті, другий у Варшаві у червні 2018 р., третій в кінці лютого 2019 р. в Кошицах. Країни В9 підтримають політику «відкритих дверей», територіальну цілісність та суверенітет України, Грузії та Молдови. Президент Румунії К.Йоганніс підкреслив, що необхідно надавати більшу підтримку східним партнерам НАТО, таким як Україна і Грузія, щоб підвищити їхню здатність захищати себе від будь-якої загрози, будь то військова, кібер або чисто пропагандистська [4]. Заслуговує на увагу пропозиція приєднання України до Бухарестської дев’ятки [5], принаймні в якості спостерігача (В9+1).

На змістовне стратегічне партнерство з сусідніми країнами Центрально-Східної Європи впливає потужна пропагандистська діяльність РФ. Механізми її реалізації є різними: власне проросійська дезінформація, спотворення фактів про війну на Донбасі, створення проросійських організацій та сайтів новин, які висвітлюють події у потрібному ракурсі. Основні меседжі пропаганди – це створення ворожого образу США, неспроможності ЄС вирішувати нагальні питання та поширення дезінформації щодо «нацистської» влади в Україні.

В Україні часто можна почути посилання на «руку Кремля» й на те, що конфлікти України із сусідами відповідають інтересам Москви. Безумовно, це певною мірою, так. Втім цей аргумент навряд чи стане переконливим для Угорщини: тільки 6% угорців вважають загрозою можливу ескалацію чи розширення російсько-українського конфлікту. Варто мати на увазі, що в Угорщині, з одного боку російські медіа не мають впливу на інформаційний простір, а з іншого, при владі в Будапешті значною політичні сили, які часто критикують ЄС та Захід. І тези їхньої критики збігаються з позицією Росії. Напевно, це єдина країна Європи, де меседжи Кремля настільки розповсюджені в центральних медіа, а не лише  в російських чи проросійських… [6]. Це може викликати певне здивування: занадто коротка є історична пам’ять угорського суспільства: не згадується придушення угорської антиґабсбургзької революції 1848-1849 рр. та радянське вторгнення 1956 р. Україна і Угорщина пережили немало прикрих та болісних історичних уроків, які мали б підказувати, що окрім інтересів національних егоїзмів існують ще й інтереси регіональної безпеки, а також ще більш широкий трансатлантичний контекст. Від подолання перепон для співпраці можна виграти набагато більше, ніж доведеться за них заплатити. Водночас Україні не варто занадто розраховувати на підтримку країн-членів ЄС і НАТО у конфлікті з Угорщиною через Закарпаття. До того ж Румунія, Угорщина, Словаччина, Чехія, Польща, Болгарія, Литва, Латвія та Естонія входять до «В9», де є правило – публічно не коментувати і не критикувати зовнішню політику один одного. Водночас, отримання неформальної підтримки можливо з боку Румунії і Словаччини (доречі, це єдина країна-сусід, яка не протестувала щодо положень Закону України про освіту), які мають схожі проблеми з угорською меншиною.

Отже країни Центрально-Східної Європи члени-НАТО об’єктивно мають бути стратегічними партнерами з Україною саме через спільну позицію Альянсу до агресивної політики Росії. Водночас всупереч цій позиції триває угорське блокування засідань Комісії України-НАТО через доволі сумнівні звинувачення  в утисках угорської меншини в Закарпатті зменшують потенціал стратегічного партнерства країн регіону.

1. Стратегічне партнерство України. Аналітична записка / Б. Парахонський, Г. Яворська Національний інститут стратегічних досліджень Електронний ресурс. – Режим доступу: http://oldniss.gov.ua/articles/600/.
2. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України». Електронний ресурс. – Режим доступу: https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037].
3. Ucraina spune ”Pas!” unui parteneriat strategic cu România. Сайт Моніторінгу оборони та Безпеки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://monitorulapararii.ro/ucraina-spune-pas-unui-parteneriat-strategic-cu-romania-1-33327.
4. Герасимчук С. Бухарест 9: у пошуках співпраці на східному фланзі НАТО? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://prismua.org/wp-content/uploads/2019/06/%D0%91%D1%83%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82.pdf.
5. Залучення України до “Бухарестської дев’ятки” сприятиме зміцненню безпеки Чорноморського регіону, – Кулеба. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uatv.ua/zaluchennya-ukrayiny-do-buharestskoyi-dev-yatky-spryyatyme-zmitsnennyu-bezpeky-chornomorskogo-regionu-kuleba/

Слова та війни: Україна в боротьбі з кремлівською пропагандою. За ред. А.Кулакова. – К.:  КІС, 2017. – C. 100-101.

Ігор ТОДОРОВ, професор Ужгородського університету