На суші, у морі, в повітрі та кіберпросторі: протистояння України і Росії на порозі «війн майбутнього»
В умовах збереження російської військової загрози щонайменше на наступні 10 років і далі актуальним для України залишається завдання ефективного військового будівництва.
Під таким будівництвом розуміється перш за все якісна програма переозброєння, програми тренування військ і підготовки керівних кадрів. Основою такого воєнного будівництва є перспективна доктрина ведення операцій. Саме така доктрина і дає відповідні на питання, які пріоритети розставляти в питанні закупівлі озброєння і військової техніки, в чому робити наголос під час підготовки військ і командного складу.
Проте напрацювання відповідної доктрини ведення операцій це теж по суті проміжний етап. Безперечно надзвичайно важливий, адже якщо намагатися йти від окремого до цілого то нічого не вийде – затрачені ресурси не дадуть максимально можливого позитивного ефекту. Йти варто лише від доктрини ведення операцій як цілого до окремого в формі програми переозброєння, тренування військ і підготовки комскладу. Але це таки проміжний етап. Напрацюванню перспективної доктрини ведення операцій передує не менш важливий етап. Мова йде про аналіз об’єктивних тенденцій в формах і методах ведення війни, а також аналіз того як готуються воювати твій противник. В нашому випадку мова йде про російський спосіб ведення війни (Russian way of war) – перш за все на суші, зважаючи на географію і потенціал противника.
Саме про ці дві речі і хотілося б поговорити детально. А саме про те як в Україні відповідні відомства аналізують об’єктивні тенденції в формах і методах ведення війни, а також російський спосіб ведення війни. Адже якщо помилки зроблені саме на цьому рівні, то їх вже не можна буде виправити на наступних рівнях. Такий собі первородний гріх.
ЗСУ на жаль і далі залишаються доволі закритою інституцією, що більше відповідає радянській практиці, а не практиці країн НАТО, куди Україна офіційно прагне приєднатися. Проте все ж час від часу з’являється інформація, яка дозволяє робити більш-менш обґрунтовані висновки. Мова в даному випадку піде про два епізоди. Перший це конференція в Національній академії Сухопутних військ (Львів), яка відбулася 20 листопада. Другий це виступ Головнокомандувача ЗСУ в рамках підведення підсумків діяльності армії за 2020 рік, що мало місце 27 листопада.
Так в рамках конференції в Львові в рамках однієї із презентацій було показано цікавий слайд щодо особливостей сучасних воєнних конфліктів. До основних особливостей віднесено наступні:
- дії на широкому фронті і відсутність суцільної лінії фронту, наявність значних проміжків (відстаней) в оперативній побудові; значне збільшення глибини ешелонування угруповань військ (сил) та ступеня розосередження військ на полі бою, обмеженість чисельності сил і засобів для виконання завдань, автономне застосування військ (сил),
- ведення збройної боротьби одночасно із усіх фізичних середовищах та інформаційному просторі,
- масове використання високоточної зброї та роботизованих комплексів, широке використання Сил спеціальних операцій (ССпО) та неконвенційних сил,
- виконання в ході бойових дій широкого спектру завдань, спрямованих на ізоляцію району збройного конфлікту, боротьбу із диверсійно-розвідувальними силами противника та незаконними збройними формуваннями, охорону і оборону важливих об’єктів та комунікацій, охорону та супроводження колон (транспортів),
- як обмежене так і широке застосування пілотованої авіації, широке застосування засобів вогневого ураження, ракетних військ та артилерії, мінно-вибухових загороджень, ведення бойових дій у населених пунктах, ведення рейдових дій.
На скільки відповідні висновки відповідають сучасним реаліям? Якщо коротко то практично повністю. А тепер по порядку по кожному пункту.
Справді сучасні війни ведуться в умовах відсутності суцільних ліній фронту, при значному розосередженні сил і засобів, їх ешелонуванні в глибину і як наслідок необхідності формувати автономні і самодостатні підрозділи. Це є наслідком двох тенденцій. Перш за все кратного зменшення армій при одночасному збільшенні їх вогневої могутності. В останньому випадку мова йде як про дальність так і точність ударів через насичення поля бою сенсорами різних типів. В уяві багатьох і досі картинки німецько-радянської війни 1941-45 років, де фронт тягнувся від Білого і до Чорного моря, і де із радянського боку під кінець війни було під 600 дивізій. Це все давно в минулому. Навіть найбільш потужна армія світу – американська – має лише 18 дивізій мирного часу (10 дивізій регулярної армії і 8 дивізій нацгвардії). Із іншого боку зростає вогнева потужність наявних сил. Це, власне як і відсутність цілісних ліній фронту, і змушує розосереджувати сили на основі автономних і самодостатніх підрозділів рівня батальйонна чи навіть ротна тактична група. По-перше, концентрація значних сил в одному місці кратно збільшує можливість їх швидкого виявлення і знищення. Розосередження ж сил по фронту і в глибину значно посилює стійкість оборони, навіть якщо ворогу вдасться досягнути значного рівня ураження окремих підрозділів. По-друге, розосередження сил дозволятиме вигравати боротьбу за фланги, яка знову стає актуальною в умовах відсутності суцільних ліній фронту. За браку сил не обов’язково проривати оборону і вводити сили розвитку прориву як це було за Першої і Другої світової війн. Достатньо буде знайти прогалину, яка дозволяє зайти в фланг чи тил противника. В таких умовах самодостатність підрозділів типу батальйонні чи ротні тактичні групи стає одним із ключових факторів. Вони повинні бути здатні діяти самостійно, перекриваючи наявними ракетно-артилерійськими силами наявні прогалини в побудові бойових порядків.
Про те що сьогодні війни ведуться не лише на суші, в повітрі і на морі, але і в кіберпросторі і так званому електромагнітному спектрі, а також в інформаційній сфері сенсу багато говорити думає немає. Власне саме тому американська армія на сьогодні говорить про так звані багатовимірні операції (multi-domain operations) суть яких в здатності одночасно впливати на супротивника кінетичними і некінетичними ударами в максимальній кількості вимірів, створюючи тим самим вікна можливостей для максимально ефективного маневру силами і засобами на суші, в повітрі і на морі.
Щодо того, що переграє та сторона, яка має більше високоточних засобів ураження на полі бою теж особливо пояснювати не треба. Інша справа, що те що раніше це був привілей лише найрозвиненіших країн типу США, то на сьогодні доступ до необхідних технологій мають і набагато менш розвинені і багаті країни. Гарний приклад цьому Азербайджан в рамках Другої війни в Нагорному Карабасі (вересень-листопад 2020 року). До війни Баку активно закупляв баражаючі боєприпаси різних типів, ПТРК типу Spike NLOS/ER, а також отримав допомогу від Туреччини щодо створення угруповання ударних оперативно-тактичних БпЛА типу Bayraktar TB2 (до 15 одиниць). Все це в сукупності, а також БпЛА розвідки (знову згадуємо про насичення поля бою сенсорами) для коректування ракетно-артилерійського вогню дозволили вийти за місяць боїв на рівень ураження техніки більше 30-35%, чого виявилося достатньо для перемоги.
Роботизація стає також все більш масовою через здешевлення і доступність відповідних технологій. На сьогодні мова йде про доведення відповідних зразків озброєння, їх масовий випуск і підготовку бійців до спільного ведення бойових дій із роботизованими комплексами. Так в армії Великої Британії чітко ставлять завдання до 2030 року мати в армії до 30 тисяч роботизованих систем, що складатиме до 30% від чисельності армії. Наступним етапом буде використання штучного інтелекту при застосуванні роботизованих комплексів.
Окремо варто зосередитися на діяльності ССпО і неконвенційних сил (приватні військові компанії). По перше в останні 30 років спостерігається тенденція саме збільшення частки бійців ССпО в арміях провідних країн. Елітні підрозділи завдяки своїй підготовці, озброєнню і мобільності мають потенціал завдати значної шкоди противнику за лінією фронту. При тому що на сьогодні для інфільтрації і рейдових дій є іще більше можливостей через брак суцільних ліній фронту. Приватні ж військові компанії як можна побачити із діяльності відповідних російських утворень в Україні, Сирії, Лівії і інших країнах Африки дозволяють досягати цілей без страху щодо можливих втрат.
Так само на сьогодні мова вже не йде про повне знищення супротивника. Достатньо лише виведення із ладу найбільш критичних вузлів системи оборони, або ізоляції відповідного району, який дозволяє припинити притік сил і засобів, зменшуючи ефективність опору. Знову ж в умовах відсутності суцільних ліній фронту збільшується можливість для діяльності диверсійно-розвідувальних груп, а також інфільтрації незаконних військових формувань.
Ну і нарешті по останньому пункту відповідного слайду конференції в Львові. В останні роки чітко прослідковується зміна балансу між маневром і ударом силами і маневром і ударом вогнем на користь останнього. В умовах збільшення дальності і точності ракетно-артилерійських сил вони можуть працювати на все більшу глибину бойових порядків супротивника. Подібне ж завдання і далі може виконувати пілотована оперативно-тактична авіація і армійська авіація, яку поки що не можуть замінити відповідні безпілотники. Мотопіхота при підтримці бронетехніки більше закріплює результати дальнього вогневого ураження або щонайменше активно діє в процесі оного. Мінно-вибухові загородження можуть використовуватися для того, щоб заповнювати прогалини в суцільних бойових порядках в умовах браку сил – коли противник намагатиметься вийти в фланг чи тил. Врешті решт бої в урбанізованій місцевості стають все більш актуальними, зважаючи на темпи урбанізації. При цьому представляють значні проблеми, вимагаючи значної концентрації сил, даючи можливість обороні зрівноважити шанси. Власне бойові дії на Донбасі в 2014-15 роках із потужною міською агломерацією показали як всю актуальність так і проблеми ведення бойових дій в урбанізованій місцевості.
Як наслідок, маємо доволі непоганий приклад того як в Україні вміють якісно аналізувати форми і методи ведення війн високої інтенсивності на поточному етапі.
Тепер варто повернутися до виступу Головнокомандуючого ЗСУ на засіданні щодо підведення підсумків 2020 року в армії. В рамках виступу г.-п. Руслан Хомчак сказав наступну тезу щодо ключових напрямків роботи в цьому році: «Навчання (українських) військ виконувати визначені завдання в умовах застосування противником ракетно-авіаційної зброї, інших високоточних засобів ураження, засобів РЕБ, сил спеціального призначення».
Чому ця теза дуже цікава? Фактично вона фіксує те, що в ЗСУ відбувається аналіз російського способу ведення війни – російської доктрини ведення операцій. Для кращого розуміння в чому її суть не треба далеко ходити – всі основні елементи цієї доктрини були продемонстровані в рамках Стратегічних командно-штабних навчань «Кавказ-2020» (кінець вересня 2020 року). На сьогодні російський спосіб ведення війни зводиться до наступних елементів:
- боротьба із крилатими ракетами і БПЛА,
- здійснення вогневого і електронного впливу (засоби РЕБ) на всю глибину бойового порядку противника,
- вертикальні охоплення десантами різних типів,
- ведення бойових дій самостійно, у відриві від основних сил на основі батальйонних і ротних тактичних груп із засобами посилення,
- здійснення глибоких рейдів, охоплень і обходів на основі застосування автономних і самодостатніх у вогневому відношенні підрозділів.
До слова подібні погляди можна побачити в монографії російського військового Батюшкіна Сергія Анатолійовича «Подготовка и ведение боевых действий в локальных войнах и вооруженных конфликтах» (2017). Дана монографія теж варта детального ознайомлення.
Таким чином можна говорити про те, що відповідна теза Головкома ЗСУ чітко показує те, що в Україні ведуться роботи по аналізу російського способу ведення війни. І в своїх висновках українські військові спеціалісти надзвичайно близькі до реального стану справ.
До слова більш глибший аналіз СКШН Кавказ-2020 дає можливість зробити іще один критично важливий висновок. А саме про те, що російська теоретична школа також веде потужний аналіз об’єктивних тенденцій в формах і методах ведення бойових дій, що використовується в рамках покращення доктрини ведення операцій, яка в свою чергу впливає на програму переозброєння, тренування військ і підготовку комскладу. Тим самим не варто недооцінювати нашого супротивника. Фактично росіян обмежує лише брак ресурсів і технологій для повної реалізації доволі солідних теоретичних напрацювань по питанням того як перемагати в війнах майбутнього.
Підсумовуючи варто наголосити на двох важливих деталях. Перш за все треба віддати належне тим, хто займається теоретичними питаннями в ЗСУ – а саме аналізом об’єктивних тенденцій в формах і методах ведення бойових дій, а також російським способом ведення війни. Зазвичай наша армія є об’єктом критики і часто це заслужено. В даному ж випадку маємо привід для того, щоб обґрунтовано позитивно оцінити відповідні напрацювання. Друге, можемо зробити висновок, що проблеми українського військового будівництва треба шукати точно не на найбільш базовому рівні. Аналізувати противника і об’єктивні тенденції в еволюції форм і методів ведення війни в нас вміють. А це теж привід до певного стриманого оптимізму.
Микола Бєлєсков, політолог
