Російська авторитарна фортеця: оборона як наступ
Українське експертне товариство очікувано відреагувало на статтю одного із рупорів Москви Сергія Караганова «Наступ у війні ідей».
Так колись рефлексували на откровення призабутого Владислава Суркова, який пише в іншому стилі – більш метафорично, однак з тієї ж проблематики: яка вона – нова російська стратегія, а, відповідно, й тактика, що має її забезпечити? Не знаю напевне, чи належать ці автори до однієї з «веж Кремля», чи до різних, для мене у цій ситуації є важливим не скільки зміст публікації, точніше не лише він, а більше контекст, у якому з’являється цей політичний маніфест. Як на мене, він (контекст) такий.
Російська авторитарна фортеця продовжує зміцнювати свої фортифікаційні споруди. Перш за все, відмежовуючи своїх громадян від світу і посилюючи міць тих, хто має утримати її мешканців від надмірних спокус захопитися зовнішнім світом. Ліберальні російськомовні медіа (давно працюють за межами Росії) повідомляють, що політична система РФ має остаточно сформувати жорстку вертикаль у частині законодавчої влади, бо у виконавчій і судовій питання єдиноначалія вирішено. Мовиться, що після перемоги Дж. Байдена на президентських виборах у США російська верхівка вимагає від підконтрольної «Единой России»( далі-«ЄР») наступного року на чергових так званих парламентських виборах набрати більшість у Держдумі й у такий спосіб завершити остаточно гру в багатопартійність. Фортеця має бути жорстко керованою і навіть сателіти «ЄР» розглядаються як слабка ланка у ланцюгу російської політичної системи.
Таке враження, що у Росії захопились та надихнулися сусідським прикладом і вже на виході серіальчик про диво-депутата «нової формації», який за умов обложеної фортеці, а точніше психологічного стану безвиході спонукає російського виборця махнути рукою на дискредитовану ідею демократії з її конкурентними виборами й віддати голос за того, хто найбільше волає про західну небезпеку й пропонує надійний захист за мурами «богообраності Москви».
Тим часом російський уряд ухвалює дефіцитний трирічний бюджет, де йдеться про скорочення витрат на охорону здоров’я (знову надихнуло «велике будівництво»). Натомість російська влада унеможливлює для іноземних фармкомпаній постачання критичних ліків до Росії на фоні коронавірсу та сумнівної навіть для самих росіян вакцини Sputnik V. Водночас збільшується витрати на силовиків, їм нічого турбуватися про свою платню.
Воно й зрозуміло, сила потрібна не менш для своїх, ніж назовні. А щоб менше зазирали за фортечні мури та надихалися життям мешканців вільних держав, уряд РФ оголосив справжній інформаційний похід проти західних технологічних гігантів. Facebook та Twitter вже оштрафовано на 4 млн рублів кожний за відмову перенести сервери з даними користувачів до Росії (перший – вже виплатив, другий – думає). Тим часом «Роскомнадзор» звинувачує Google у відмові видалити із пошуковика сайти, заборонені в Росії, погрожуючи штрафом у 5 млн рублів. Словом, ізоляція російської фортеці, а значить і її громадян триває, і російські органи цього доб’ються, паралельно із формуванням монополії «Єдіной Россіі» у нижній палаті місцевого парламенту.
Нарешті, прем’єр-мінстр Михайло Мішустін оголосив про масштабну реорганізацію (читай скорочення) системи інститутів розвитку. Йдеться про перепідпорядкування та перегляд бюджетів таких помпезно розрекламованих «Роснано» й «Сколково». Що свідчить поруч із не надто втішними новинами від «Роскосмосу» про технологічну поразку Росії.
Залишається поле ідеологічної та інформаційно-пропагандистської боротьби, де Росія має неабиякі навички та залишається реальною загрозою принаймні там, де далі проглядаються щупальці «русского мира». Тут Москва поспішає на допомогу диктатору Алєксандру Лукашенку, відправивши до Мінська очільника МЗС Росії Сергія Лаврова обговорити «зловісний вплив Заходу». А заодно й попередити, що більше такої щедрості у грошовій допомозі не варто чекати, у самих сутужно.
Все це сказано не для зловтіхи, мовляв, Росія на межі колапсу і, як спекулюють, розпаду. Це було б недалекозоро й необачливо. Описаний мною контент має цілком чіткі наслідки: більшою мірою слугувати нагнітанню нетерпимості в середині російського суспільства щодо тих, хто мав би, на їх думки, бути у цій фортеці і виконувати сателітні функції. Ми спостерігаємо культивування імперськості, шовінізму та гомофобії, що може вилитися у новій агресії за межами Росії чи щодо тих народів, які мешкають на території РФ, перш за все кримських татар.
Тому поява статті Сергія Караганова маніфестує напрям такої агресії, надає їй сенсу, формує бойові загони фанатиків. І це немає залишатися поза нашою увагою.
Сергій ДАНИЛЕНКО
