Що звідки росте… і як з тим бути
Необхідно нарешті… думати. Але – не мізками трускавецьких академіків чи вчорашніх продюсерів, які стали мало не президентами, а розумних людей.
Нотатки дилетанта
Трохи нудних старечих спогадів, перепрошую…
Люди мого, як кажуть у Львові, поважного віку ще добре пам’ятають так звані паперові носії-газети, журнали, ще добре пам’ятають магнітофонні бобини, касети, величезні металеві коробки з кіноплівкою. Згодом – диски, флешки… Таке…
Носії інформації, вартові пам’яті…
І надійні, якщо не втручаються доброзичливці. Так, наприклад, мій архів з Посольства України в РФ, який я не встиг вивезти за один раз, було знищено за наказом тодішнього посла, а що з тим, залишеним у Алмати, не знаю, бо політик Клімкін те Генконсульство… ліквідував.
Невідомо куди поділася й фотографія зі Збігневим Бжезинським…
Менше з тим, не про це мова. А про несподівані носії пам’яті, які «на гора» видають не тільки спогади, а дещо більше.
Кухоль Євгена Примакова. Або – Схід – справа тонка. І не тільки Схід…
Днями, переставляючи вчергове щось з полиці на полицю (думаю, не тільки моя улюблена справа), узяв до рук величенького кухля, пивного, з кришечкою, з фігуркою хлопчика на тій кришечці… І згадалося, що це -пам’ятний сувенір, подарунок Євгена Максимовича Примакова. Так, так, того самого Є.Примакова, який працював і журналістом, і науковцем (саме тому на час нашого знайомства його підлеглі зі служби зовнішньої розвідки Росії називали виключно – «академік»). Мене вражала його пам’ять на обличчя, імена, посади… Мене вражала глибина його досліджень… А при детальнішому аналізі – ще й масштаби тієї роботи, яку Андроповсько-Примаковський клан здійснив, зокрема, на Близькому Сході: народження «палестинського народу», вишкіл бойовиків для курдського конфлікту, арабо-ізраїльського…
Схід – справа тонка. Але ті люди, що носили, за влучним висловом одного з моїх колег, «гражданские кители», дивилися й за океан, і на ближніх сусідів, насамперед – на Україну.
Подумки перегортаю сторінки спогадів 90-х років минулого століття. Зустрічі з оточенням Б.Єльцина, неодноразово цитований мною вислів його секретаря Радбезу – «Донбасс начнет, Новороссия – поддержит, Приднестровье -довершит»… Зустрічі з докторами наук, вченими, як і академік Є.Примаков -Сергієм Карагановим, тоді – заступником директора Інституту Європи, Євгеном Кожокіним – тоді – очільником Російського інституту стратегічних досліджень…
З Євгеном Максимовичем Примаковим востаннє бачилися щойно він став Міністром закордонних справ. На одній з СНГовенних нарад у Москві знайомив його з Геннадієм Йосиповичем Удовенком…
З Сергієм Карагановим не спілкувалися після мого від’їзду з Москви
А от з Євгеном Кожокіним, який дуже цікавився Україною, спілкувалися ще й у Києві, на Київських безпекових форумах. Вони дуже цікавили його… До війни. Та якось випадково побачив його на екрані телевізора у щойно окупованому РФ Криму, побачив «в гражданском кителе» серед «зелених чоловічків»… Не здивувався, бо на той час уже добре розумів справжнє покликання, справжнє обличчя «вчених», які готували війни з обов’язковим втручанням Російських миротворюк, як у Придністров’ї чи у Карабаху, так і на кшталт вагнерівців, так і тих, і тих – і в Африці, і на Американському континенті, і в Сирії… І, як казали – «далее – везде», бо за висловом Путіна – Росія не має кордонів…
Задля справедливості, думаю, варто було б згадати і про спілкування з Русланом Хасбулатовим та про його погляди на Україну. І про патріарха Алексія ІІ (до речі, згадую його протидію деяким антиукраїнським акціям)… Але сьогодні – про тих, хто називався вченими, а реально-готував підґрунтя для активізації агресивних кроків Росії, формував у якості невід’ємної складової внутрішньої та зовнішньої політики Росії – тероризм.
Звідки ростуть отруйні щупальця спрута
Слухаючи чи читаючи численних експертів (окрема тема!), інколи ловлю себе на тому, що частина з них пов’язує політику держави-агресорки, окупантки, руйнівниці міжнародного права, держави-натхненниці, організаторки та спонсорки тероризму у світі виключно з її обнуленим вождем.
Одні (не тільки експерти) вважають, що йому необхідно «зазирнути в очі», зійтися посередині… Інші запевняють: не стане Путіна – політика Росії зміниться…
Тут я дозволю собі вже вкотре послатися на матеріали минулорічної конференції Центру дослідження Росії, на виголошені 29 листопада 2019р. доповіді Олександра Христенка «Невибірковий масовий терор, фізичне знищення опонентів у Росії та закордоном як інструменту російської внутрішньої та зовнішньої політики» та Михайла Самуся «Ведення неоголошених війн, створення та підтримка парамілітарних утворень як форми міжнародного тероризму».
Читаючи їх , розумієш: така внутрішня та зовнішня політика не є винаходом Путіна. Своїм корінням вона заглиблена у історію Московії, Росії, Радянського Союзу, сучасної Росії допутінського періоду. При ньому ж вона вдихнула нові сили й у старі форми, удосконаливши їх, і винайшла, розвинувши нові…
Тож, зазирати в очі чи очікувати змін з відходом карлика – не варто. Як би не сперечалися між собою Кремлівські вежі, у завойовницькій та терористичній політиці вони – з однієї цегли.
Проаналізувавши та зрозумівши – звідки ростуть отруйні щупальця спрута-кровопивці, думаю, наголос має бути зроблений на тому, що з тими щупальцями робити?
«Майбутнє належить медицині профілактичній» Академік М.Пирогов
Видатний хірург – не про майбутнє хірургії, а про профілактику. Не дивує, бо справжні генії вміють зазирати у майбутнє та давати реально корисні поради та настанови.
Відтак, про щупальця. Можна відрубати. Вистачить сил?
Ці щупальця на Сході України відрубують наші захисники. Надійно. Попри військову потугу Росії з її «ихтамнетами», попри п’яту колону миротворюк в Україні, попри глибоку стурбованість та занепокоєння тих, хто мав би допомагати, не підмінюючи, за точним висловом В.С.Огризка, цінності -цінниками, бо сини й дочки України, за великим рахунком, захищають і батьківщину, і Європу, і світ. Дорогою ціною власного здоров’я та життя…
Та сили, зрештою, незрівняні. Плата за відрубування – непомірна.
Можна того отруйного спрута з його щупальцями – «засушити». Санкціями. За Крим, за Донбас…
Хто це робитиме? Наші союзники? Але ж вони бачать, що Росія – другий за обсягами торгівельний партнер України. Тож чим гірші бюргери, мосьє та джентельмени зі своїм бізнесом?
Капітулювати? Так, маємо чимало бажаючих і під куполом, і на вулиці Орджонікідзе, і серед усе ще зеленої частини «електорату»…
Глухий кут? Зовсім ні. Необхідно, на мій дилетантський погляд, нарешті …думати.
Не мізками трускавецьких академіків чи вчорашніх продюсерів, які стали мало не президентами, а розумних людей – В.Горбуліна, П.Порошенка, Є.Марчука, М.Забродського, М.Джемілєва, Р.Безсмертного, В.Огризка, Б.Тарасюка… До прикладу…
Думати та діяти. Вийти з туману омани Оману, зібрати розумних людей і порадитися. І змусити працювати тих, кого привів на Банкову, Грушевського…
Думати та діяти. Бо часу вже немає. І до мемуарів, спогадів та інших ласощів можна й не …
Цур мене!
От такі дилетантські, непричесані спогади та роздуми.
Перепрошую!
Олег БАЙ
