За туманом (Оманом) нічого не видно…
Європа і світ сьогодні не мовчать. Але вони, переконаний, дуже воліють, щоб сольна партія належала Києву, щоб у Києві не мовчали…
Нещодавно, у зв’язку з деякими призначеннями, написав: ніхто призначив нікого в нікуди… Бо так воно виглядало для мене. Але багато хто відреагував на ці призначення критикою людей більше, ніж поважного віку, чомусь розглядаючи їхні словесні вправи як авторські, а не запопадливе (як я люблю це влучне українське слово!) «озвучування» отриманих з Центру методичок..
Хто як бачить, хто як чує…
Або – не бачить… Не виключаю, не в останню чергу тому, що бачити не хоче. Чи – не дозволяють.
Чи не тому й миротворючі акції сучасного керівництва почали (продовжили) тісно пов’язувати з помилками керівництва попереднього. Мовляв, таке отримали у спадок.
Дозволю собі невеликий відступ. Коли П’ятий Президент був при владі, я досить часто та публічно критикував його. Зокрема, за провальну кадрову політику – за Стеця, Клімкіна, Медведчука, Демченка, Луценків, Райніна та ін…
За миротворючі Мінсько-Мюнхенські домовленості..
Підкреслю – коли П’ятий був чинним. Сьогодні вважаю непристойним кидати каміння в минуле, пам’ятаючи (та нагадуючи тим, хто не знав або забув) – хто кидає каміння в минуле – отримає в рази більше з майбутнього.
В реаліях зеленого сьогодення нам тільки каміння не вистачає!
Маємо те, що маємо
А сьогодні, таке враження, маємо над зеленим болотом густий туман Оману. Бо, так бачу, саме після Оману отримав, з новим кремлівським куратором, прискорення курс на капітуляцію.
Його прикривають необхідністю «зазирнути в очі».
Ігноруючи при тому, що і завжди, а після обнуління кремлівського вождя та конституційного опущення Росією міжнародного права нижче плінтуса, Московських законів – особливо, жодна домовленість, жодна угода з Москвою не варта, як давно-давно сказав класик, паперу, на якому вона укладена та підписана.
Відтак, скільки в ті очі не зазирай…
Перемир’я та розведення?
І досвід П’ятого та вже й Шостого показує – чого варті ті перемир’я.
Різниця, правда, в тому, що П’ятий використовував їх для посилення, зміцнення армії, а не для деморалізації воїнів сидінням в окопах без жодного права на відповідь нахабніючим загарбникам та колаборантам.
Вже не кажу про те, що нині під час тих «перемирь» робляться спроби перетворити агресора на миротворюку та легалізувати маріонеток агресора в якості учасників перемовин.
Президент, Єрмак, Разумков та монобільшість вважають, що це ніхто не помічає
І в Україні, і в Світі?
«Європа мовчала»…
Ці гіркі, болісні слова нашого поета, на жаль, не втрачають і через століття своєї актуальності.
Але… Є, як на мене, одне але.
Понад шість років тому, коли було окуповано Крим та російські зайди розпочали воювати на Донбасі, Україні, ми добре це пам’ятаємо, вдавалося згуртувати навколо себе небайдужих європейських політиків, вдавалося забезпечувати ухвалення резолюцій в ООН, в ПАРЄ…
Тяжко, бо шрьодерівщина, підміна цінностей цінниками завжди відчутно впливали на наших партнерів і вони були змушені з тим рахуватися.
Але вони бачили – Україна бореться, Україна потребує допомоги.
Сьогодні…
Сьогодні ми хочемо, щоб наші партнери також «зазирали в очі»?
Та дехто радо це робитиме, бо… газ, бо товарообіг, бо величезний російський ринок..
І 14 тисяч загиблих українців у війні з Росією поступляться увагою до московського опозиціонера чи когось з Мінську…
Європа і світ сьогодні не мовчать. Але вони, переконаний, дуже воліють, щоб сольна партія належала Києву, щоб у Києві не мовчали.
Бо світ так влаштований, що твою роботу, твої завдання за тебе ніхто не зробить.
Так яку роботу маємо зробити?
24 серпня 2020…. Про те, що відбувалося на Софіївській площі – промовчу, щоб не вдатися до ненормативної лексики.
Але була того дня Хода нескорених, хода ветеранів. Хода вдів та сиріт. Хода тих, хто не збирається зазирати в очі вбивці, хто не допустить капітуляції.
Хода, з якої мали зробити висновки на пагорбах.
Туман омани Оману розвіється, відосіки втратять дієвість і ніякі зовнішні сили не гарантуватимуть їм, у разі необхідності, перельотів до Оману, Ростову чи ще куди…
І мали зробити висновки ми: спротив капітуляції вимагає організованості та єдності. Саме роботу по єднанню маємо робити невідкладно.
Інакше з Росією – державою-агресоркою, окупанткою, руйнівницею міжнародного права, державою-терористкою розмовляти з інших позицій, ніж з позиції твердої сили згуртованого суспільства, потужної армії – неможливо.
І най розуміє нашу мову.
І щоб нас чув світ.
Тільки так. Переконаний!
Надзвичайний і повноважний посланник,
член правління МГО Ради Європи
“Міжнародна Антитерористична Єдність”.
