Москва битиме з носака
Перше питання, яке виникає після прочитання нової “путінської конституції”: чи скоро коронуватимуть Володимира Володимировича?
Процес внесення змін до російської конституції завершився доволі оперативно. 1 липня закінчилася процедура голосування за 206 поправок до 46 статей Основного Закону РФ, які підтримали 79% учасників референдуму з 68% громадян Росії, що мають право голосу, а вже 4 липня оновлена путінська конституція набула чинності.
Перше питання, яке виникає після прочитання: чи скоро коронуватимуть Володимира Володимировича? Справа у тому, що його повноваження президента Росії суттєво розширилися, ба більше – громадяни РФ дозволили кремлівському господарю працювати фактично до 2036 року, «обнуливши» його попередні президентські терміни. Глава держави отримав право посилено контролювати уряд, Верховний та Конституційний суди, наповнить предметним змістом Державну Раду – новий орган у російській системі управління. Представники династії Романових можуть хіба що позаздрити завзяттю колишнього офіцера радянських та російських спецслужб, який, зокрема, позбавив можливості мати іноземне громадянство або вид на проживання всіх вагомих державних службовців.
Процес побудови «суверенної демократії» триває попри формальне усунення її ідеолога Владислава Суркова з посади радника президента РФ. Путінська безальтернативність слабко відповідає сучасним політичним трендам, проте колективний Захід обмежився традиційним deep concern на очевидне посилення особистої влади Путіна. Часом видається, що деякі лідери США та ЄС заздрять можливості Путіна ось так, особливо не озираючись на громадську думку та майбутні вибори, нарощувати владні повноваження.
Відзначу, що зміни в російській конституції мають і очевидні зовнішньополітичні наслідки, зокрема, закріплений пріоритет національного законодавства над міжнародним. Вердикт стосовно виконання Росією рішень міжнародних судових інстанцій має від 4 липня надавати Конституційний Суд. Поправки Путіна унеможливлюють навіть обговорення питання територіальної цілісності РФ, що, за задумом ініціаторів, має унеможливити повернення Криму Україні. Однак це ще не все – особисто російський президент заявив, що процес формування Росії після розпаду СРСР не завершився (у новій редакції конституції РФ називає себе правонаступницею Союзу на власній території). Ніби почувши Путіна, лідер партії «За правду», «політрук» проросійських бойовиків на Донбасі Захар Прилепін заявив, що ця політична сила виступає за приєднання до Росії так званих ДНР та ЛНР, самопроголошених Південної Осетії та Абхазії (там встигли назвати заяву Прилепіна провокацією) та Придністров’я, хоча ця частина Молдови не має спільної кордону з Росією. «Соло Прилепіна» дає підстави припустити, що питання перегляду кордонів з сусідами незабаром стане частиною загальноросійського політичного дискурсу.
Проте для України загроза військової конфронтації з Росією має якісно інший характер, ніж для інших сусідів РФ, адже гібридне протистояння триває вже сьомий рік і змінитися може хіба що масштаб вторгнення. Однак конституційні зміни суттєво розширили перелік casus belli, які може використати Кремль. Після визнання російської «мовою державоутворюючого народу» зусилля РФ з «захисту співвітчизників» можуть набути якісно іншого звучання. У поєднанні з готовністю відстоювати історичну правду в системі координат Володимира Путіна можна говорити про наростання загрози для багатьох сусідів Росії.
Конституційні зміни у Росії варто розглядати у кількох аспектах. Перший, далеко не завжди очевидний – використання Путіним ситуації з пандемією коронавірусу у власних цілях. Він отримав своєрідну компенсацію за недолуге святкування 75-річчя завершення бойових дій у Європі. Другий – процес формування замкненої екосистеми Російської Федерації з ознаками абсолютної монархії практично завершено. Третій – Кремль показово ігнорує не лише норми міжнародного права, але і правила співіснування цивілізованих держав. Кремль намагатиметься максимально використати власні козирі – розміри території, ядерний арсенал, статус постійного члена Ради Безпеки ООН. До речі, саме неформальний саміт «великої п’ятірки» з метою досягнення нових неформальних домовленостей про поділ сфер впливу виглядає зараз ближчою метою Путіна. І для її досягнення він використає максимум інструментів військового, політичного, інформаційного впливу.
Євген МАГДА,
Інститут світової політики
