Чи є Росія договірноздатною державою?
Щодо змін в Російській конституції…Перша реакція…
4 липня, в День незалежності США, набули чинності зміни до Конституції Російської федерації, країни – найбільш послідовного антагоніста Америки. Втім, Конституція РФ 1993 року від початку лише зовні нагадувала основний закон демократичної держави, бо фактично фіксувала суперпрезидентську форму правління. Втім беззмінному В.Путіну і цього здалося замалим. Тепер йому юридично гарантовано пожиттєве правління. Виникають асоціації з референдумом в Німеччині 1934 р. про об’єднання державних посад президента та канцлера і фактичного оформлення фюрерства А. Гітлера.
Безумовно, «обнуління» термінів В.Путіна було головним в цих змінах. Та не єдиним. Хоча саме Путіну підпорядковані й інші зміни.
Зокрема, з’явилася стаття Стаття 67- 1. Відповідно ній «Російська Федерація є правонаступником Союзу РСР на своїй території, а також правонаступником (правопродолжателем) Союзу РСР стосовно членства в міжнародних організаціях, органах, участі в міжнародних договорах, а також стосовно передбачених міжнародними договорами зобов’язань і активів Союзу РСР за межами території Російської Федерації. Російська Федерація, об’єднана тисячолітньою історією, зберігаючи пам’ять предків, які передали нам ідеали і віру в Бога, а також спадкоємність у розвитку Російської держави, визнає історично утворену державну єдність. Російська Федерація вшановує пам’ять захисників Вітчизни, забезпечує захист історичної правди. Применшення значення подвигу народу при захисті Вітчизни не допускається».
Звідси випливає, що РФ,зокрема, ігнорує обіцянку Україні поділитися часткою закордонної власності СРСР. Хоча В.Путін на початку 2000-х рр. казав Л.Кучмі про навіть наявність списку таких об’єктів для передачі Україні. Пафосні заяви про «історичну правду» виключають навіть можливості сперечатися з «єдино вірними» настановами «Русского мира», які в супереч статті 13 тієї ж Конституції РФ фактично затверджують державну ідеологію.
В Статтю 69 додано сюжет про те, що «Російська Федерація надає підтримку співвітчизникам, що проживають за кордоном, у здійсненні їх прав, забезпечення захисту їх інтересів і збереження загальноросійської ідентичності». Це фактично легітимізує право РФ на втручання у внутрішні справи інших держав, де проживає російська меншина.
Стаття 79, де йдеться про участь РФ в міждержавних об’єднаннях додано положення, що «Рішення міждержавних органів, прийняті на підставі положень міжнародних договорів Російської Федерації в їх тлумаченні, суперечить Конституції Російської Федерації, не підлягають виконанню в Російській Федерації.».
Тобто абсолютно конституційно Росія і надалі ігноруватиме резолюції Генеральної асамблеї ООН, що не є новим. Але це стосується і Ради Європи. Нагадаю, що основним гуманітарним мотивом беззастережного повернення РФ до Парламентської асамблеї РЄ була допомога російським правозахисникам. Проте тепер відповідно до своєї конституції Росія не буде виконувати вердиктів Європейського суду з прав людини.
Отже, при формальному збереженні статті 15, Росія фактично ставить національне право вище міжнародного. Питання до світового співтовариства: про що і як можна домовлятися з Росію, яка готова ігнорувати свої міжнародні зобов’язання, посилаючись на власну Конституцію.
Ну зовсім зловісно звучить нова стаття 79-1 «Російська Федерація здійснює заходи по підтримці і зміцнення міжнародного миру і безпеки, забезпечення мирного співіснування держав і народів, недопущення втручання у внутрішні справи держави», яка по суті відкриває можливість глобальної війни, бо не може бути сумнівів в російських інтерпретаціях на кшталт « фашистської хунти в Київі» або «громадянської війни в Україні».
Отже, що ще має зробити Росія, що отримати адекватну відповідь Заходу?!
Чим тепер є міжнародне право-фундаментом чи руїною?
Питання, так виглядає, риторичне, бо, на жаль, цінники вже давно перемагають цінності…
Ігор ТОДОРОВ, доктор історичних наук, професор
