Протидія кібертероризму Москви: час переходити від «окопної» війни до наступу

Закінчення. Початок – тут і тут.

Світ починає розуміти: час перестати виключно реагувати на виклики та  наслідки російських кібератак, час перехоплювати стратегічну ініціативу.

У той час, коли наївні, або заангажовані, щоб не сказати – куплені сусідньою державою діячі різних рівнів, активно переймаються миротворючостю та «підвищенням рівня довіри до Росії», коли, без перебільшення, всі ми з виправданою тривогою чекаємо на зустріч у «Норманському форматі»  9 грудня, а «Рух опору капітуляції» небезпідставно готується зустріти підсумки та наслідки цієї паризької події, Центр дослідження Росії проводить у Києві конференцію «Тероризм у внутрішній та зовнішній політиці Росії».

Олег Бай,

Надзвичайний і Повноважний Посланник, член правління МГО зі статусом учасниці діяльності Ради Європи «Міжнародна антитерористична єдність»

Я вже писав про це у матеріалах «ТЕРОРИЗМ у КІБЕРПРОСТОРІ та ІНФОПРОСТОРІ. Російський слід» та «Ворожі голоси»: стратегічна ініціатива російської пропаганди і «держава в смартфоні», особливо наголошуючи на проблематиці: кібертероризм  та інформаційна війна у російській зовнішній політиці.

Начебто тезово у тих згадуваних публікаціях силкувався якщо не розкрити тему, то хоча б визначити основні, скажу так, реперні точки.

Та повертаюся до сказаного з декількох причин.

Насамперед тому, що листопад із названої проблематики не був бідним на знакові події і в Україні, і в Світі.

Маю на увазі, зокрема, цікаві повідомлення з ООН.

• Міжнародний суд ООН дав Росії трохи більше року на підготовку відповіді стосовно фінансування Росією тероризму в Україні.
• Міжнародний союз електрозв’язку ООН оприлюднив аналіз захищеності мережевого простору країн-учасниць під назвою «Глобальний індекс кібербезпеки». За підсумками 2018 року Україна посідає 54-те місце зі 180-ти.
• Рада Європи. У Страсбурзі на Конференції з питань боротьби з кіберзлочинністю Генсек РЄ пані Марія Пейчінович Бурич наголосила на важливості Будапештської конвенції – єдиного юридично зобов’язуючого міжнародного договору, який на повсякденній основі застосовується органами правосуддя на міжнародному та національному рівнях.

Тут, на жаль, не обійшлося без сумнозвісної ложки дьогтю. В ООН Росія не без успіху проштовхує проект резолюції, яка докорінно ревізує згадувану Будапештську конвенцію. Звичайно, виключно зі шляхетною метою захисту світового павутиння та його користувачів…  «Захисту», зокрема, від матеріалів та публікацій, які не подобаються кремлівським очільникам. Не можу позбутися враження, що кремлівська ідея смакує також і деяким київським політикам, які радо запровадили б цензуру і у кіберпросторі.

Але позитиву, на щастя, більше. В Іспанії почали розслідування втручання ГРУ РФ у проведення референдуму в Каталонії. З кібервтручанням включно.

Набирає обертів розслідування втручання Росії у вибори у Великій Британії, США, Молдові…

Розслідування кібератак на системи мобільного зв’язку, аеродромного обслуговування та безпеки авіаруху, судноплавства, на безпеку банківського сектору, міського господарства (ми ж пам’ятаємо спробу у 2017 році знеструмити Київ, у Європі подібні спроби теж планувалися) тощо.

Російські «вуха», як встигає повідомляти преса, стирчать майже з усіх таких випадків. Уряди, правда, реагують стриманіше. Публічно та офіційно -стриманіше. Як, скажімо, у Швеції, де скандал з російським підводним човном за допомогою проросійської публікації у місцевій пресі спробували переключити на «сигнал з метеорологічного буя», що, на щастя не завадило Швеції спокійно розбиратися – що ж було насправді, а європейським дослідницьким центрам, і національним, і міжнаціональним (з натівськими включно) провести не дуже відкриті, але дуже професійні конференції та наради з кібербезпеки.  Аж до рівня наради міністрів оборони.

Позитиву та оптимізму додає й те, що, нехай із запізненням, світ починає розуміти: час перестати виключно реагувати на ці виклики та їх наслідки, час перехоплювати стратегічну ініціативу.

Повідомляючи про підсумки листопадового Безпекового форуму у Галіфаксі, голова Комітету Верховної Ради України пані Іванна Климпуш-Цинцадзе наголошує: «Неможливо мати кібербезпеку без розвитку наступальних кіберможливостей. При цьому важливе питання – як демократичні країни мають діяти в цьому випадку? Як примусити демократичні країни йти у наступ?»

Насамкінець – про домашні завдання. Маємо цілого віце-прем’єр-міністра з діджиталізації – цифрової трансформації України, маємо зовсім свіжі заяви  міністра культури, молоді та спорту, міністра оборони з приводу кібербезпеки… Правда, заяв, так думаю, недостатньо.

Сподіваюся, що, долучивши ще міністра освіти та науки, міністра внутрішніх справ, голову СБУ, апарат РНБО  та під суворим контролем громадянського суспільства матимемо стратегію кібербезпеки України. Як це, до речі, випливає з положень Закону «Про національну безпеку України» та «Концепції боротьби з тероризмом в Україні», затвердженою Указом Президента України № 53/2019.

В умовах окупації Росією Криму, її агресії на Сході України спроби, кібервійни і з нами, і з усім Світом Кремль не припинятиме. Ілюзій не маємо.

Так само, як і війни інформаційної. Але про це – іншим разом.